Науковці кажуть: це можливо.
22-23 жовтня у Солотвині відбулася міжнародна науково-практична конференція на тему "Перспективи відновлення спелеотерапії та видобутку солі на базі родовища кам'яної солі в смт Солотвино", присвячена 45-й річниці спелеотерапії в Україні.
Загалом, у конференції взяли участь понад 90 науковців та медиків, серед яких 9 професорів та 8 кандидатів медичних наук.
У перший день конференції учасників заходу привітали головний лікар Української алергологічної лікарні Ярослав Чонка, заступник голови Тячівської РДА Василь Буга, Солотвинський селищний голова Юрій Ухаль, директор ДП «Солотвинський солерудник» Олександр Поштук та інші.
Українська алергологічна лікарня – родоначальниця спелеотерапії в Україні
Передусім, доповідачі говорили про світовий досвід використання соляних масивів та ризики, пов’язані з цим. Зокрема, гості з Польщі – доктор Каєтан Д’обирн та Якуб Червінський розповіли про запровадження захисних заходів на солекопальні «Велічка» у однойменному польському містечку, розташованому за 10 км від Кракова. У 1992 році через раптовий притік води шахта опинилась під загрозою знищення. Однак, після проведення комплексу захисних робіт, профінансованих урядом, солекопальня й далі функціонує як лікувально-реабілітаційний та туристичний об’єкт, приваблюючи близько мільйона туристів на рік.
Виступив також генеральний директор румунського національного об’єднання «Салром» (Бухарест) Аурел Букур. Він розповів про досвід використання колишніх шахт як туристично-рекреаційних закладів. Туристи можуть відвідати 5 з 8 румунських шахт, де наразі облаштовано спелеосанаторії, спортзали, соляні музеї, розважальні центри, навіть підземні церкви.
Про становлення спелео- та галоаерозольтерапії на Закарпатті говорив доктор медичних наук, директор НПМЦ «Реабілітація» Іван Лемко (м.Ужгород).Зауважив, що про лікувальні властивості соляних печер людству відомо ще з часів Середньовіччя. Першим лікувальним закладом у 1958 році стала лікарня у місті Велічка (Польща).
В Україні спелеотерапію почали вперше застосовувати саме в Солотвині – у 1968 році. Солотвинські оздоровниці унікальні і неповторні. У них вдало поєднуються всі лікувальні фактори – оптимальна величина аерозолей, висока іонізація, низька вологість, підходяща температура. Саме на основі мікроклімату соляних камер медики розробили такий метод, як галоаерозольтерапія – лікування у камерах штучного мікроклімату, що використовують нині у багатьох реабілітаційних закладах України та зарубіжжя.
Слово для виступу мав і перший головний лікар Української алергологічної лікарні, а нині доктор медичних наук Національного Інституту здоров’я (м.Санкт-Петербург, Росія) Павло Горбенко. Зупинився на історії унікальної лікарні, офіційна черга до якої хворих на бронхіальну астму становила 12 років (!) – через надзвичайно високу ефективність лікування.
– Я не знаю аналогів підземним відділенням солотвинських лікарень у світі за комфортністю та ефективністю. Шкода, що зараз вони втрачені. Але, безумовно, досвід медиків повинен враховуватись при будівництві нового лікувального закладу, – наголосив доповідач.
Врятувати Солотвино – завдання номер один
Теми доповідей, які представили науковці другого дня конференції, була зосереджена навколо сучасного стану, перспектив подальшого використання Солотвинського родовища кам’яної солі для відновлення спелеотерапії та видобутку солі.
Зокрема, професор Інституту геологічних наук НАНУ, доктор геолого-мінералогічних наук Дмитро Хрущов представив до уваги присутніх Програму розв’язання екологічних, соціальних і виробничих проблем смт Солотвино, розроблену згідно з Постановою виїзного засідання державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 27 січня 2011 року за підписом Віце-Прем’єр-міністра Андрія Клюєва. НАНУ підготувала проект Програми, котрий передали в Закарпатську ОДА.
– Але, по суті, незважаючи на Постанову, цей документ затверджений так і не був, – зауважив Дмитро Павлович. – А роботи з ліквідації Солотвинського солерудника почали проводити без наукового підґрунтя. Буквально вчора на підприємстві було затверджено техніко-економічне обґрунтування для подальших робіт, – поінформував Дмитро Хрущов.
Згідно з Програмою, серед першочергових заходів, котрі необхідно провести, – призупинення катастрофічного розвитку карсту і деформацій поверхні, відновлення території проваль. Передусім, слід встановити зону відселення та подбати про безпеку людей – встановити огорожі, попередження.
Також Програма НАНУ передбачає будівництво української алергологічної лікарні та відновлення експлуатації соляних ресурсів – обмежене видобування солі з подальшою підготовкою підземних просторів для розважально-музейного центру. Причому будівництву лікарні повинні передувати наукові дослідження та геологічна розвідка, яка передбачає буріння як мінімум двох свердловин.
Виступив директор ДП «Солотвинський солерудник» Сергій Проскура. Він поінформував присутніх про те, що хоч на 2013 рік на проведення заходів з ліквідації солекопальні у держбюджеті передбачено 17 млн. грн., однак на сьогодні жодної копійки не поступило.
Тоді як ситуація ускладнюється. Гідрологічну ситуацію на родовищі солі охарактеризувала фахівець ДП «Солотвинський солерудник» Тетяна Буняну. Вона розповіла про те, що наразі об’єм карстових проваль складає 5 млн. 200 тисяч кубометрів при площі 240 тисяч м2. А водна ситуація залишається складною, нестабільною і непередбачуваною. А оскільки в сучасних умовах нема можливості тісно співпрацювати з науково-дослідними інститутами, то геолого-маркшейдерська служба хоч і регулярно проводить обстеження, складає акти, але їх науковий аналіз відсутній. Тим часом карстові процеси тривають і прогресують. Ситуацію ускладнює відсутність фінансування на проведення необхідних робіт.
Кандидат геолого-мінералогічних наук Українського НДІ соляної промисловості Міністерства аграрної політики та продовольства України Лариса Босевська у своєму виступі надала гірничо-геологічну аргументацію можливості подальшого використання Солотвинського соляного масиву для відновлення спелеотерапії та використання соляних ресурсів. Науковець зазначила, що солотвинський купол як об’єкт для створення техногенних об’єктів має безумовні переваги перед іншими соляними структурами Закарпаття. І видобуток солі, і облаштування нової лікарні можливі на територіях поза небезпечною зоною , а саме у північно-західній частині родовища.
Свій проект ревіталізації території Солотвина представив виконавчий директор відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України (м.Львів) Анатолій Гайдін, котрий відзначав, що сіль можна видобувати відкритим способом у кар’єрі, а лікувати людей – у відділеннях, котрі варто облаштувати на рівні, вищому, ніж рівень грунтових вод. Звернув увагу також і на те, що дуже важливо очистити територію від сміття, адже це також негативно впливає на екологічний стан території. Фахівець цієї ж установи Василь Дяків представив проект відновлення солевидобутку та спелеолікування у затопленій шахті №9 Солотвинського солерудника, що є набагато простішим та дешевшим, ніж будь-які інші.
Про готовність взятися за будівництво нової шахти заявили представники шахто будівельної компанії з проходки стовбурів та свердловин великих діаметрів (м.Первомайськ Луганської області) та ПАТ «Харківметробуд».
Після дискусії у формі круглого столу учасники конференції прийняли резолюцію. Її основними пунктами стало визнати доцільність подальшого вивчення покладів солі у Солотвині, визнати інвестиційно привабливими подальші проекти будівництва нових підземних відділень та використання соляних ресурсів, проведення дій щодо пошуку інвесторів та підготовки проектів.
Було ухвалено також просити МОЗ України звернутись до Кабміну з пропозиціями щодо законодавчого забезпечення проектів підземних відділень для спелеотерапії з передбаченими пільговими умовами, а Міністерство аграрної політики та продовольства – проекту видобування солі.
Наталія Маджара для Tyachiv.com
