Екс-редактор популярної на Закарпатті газети займається виготовленням сидру і перрі.
На подвір’ї власника агро-садиби «Кельтський двір» замайорів на державні свята український прапор.
Ця подія не стала для колишнього журналіста Юрія Клованича якоюсь випадковістю. В улоговині між горами Галлиш і Ловачка, де знаходиться його агро-садиба, дві тисячі років тому жило плем’я анартів.
Інші кельтські племена також проживали на значній території сучасної України. Зокрема, неподалік від коронного міста галицьких князів Романовичів знаходилося у давнину кельтське поселення – оппідум. Невипадково, що назву «Галичина» пов’язують саме із кельтами. Аналогічна назва є в Іспанії – Галісія, французів колись називали галами. Галатея – провінція у Туреччині, місто Галац у Румунії – це також кельтські мотиви. Можна сказати, що ідея виникнення нової Європи тісно пов’язана з кельтським спадком сучасних європейських народів.Адже кельти в період своєї могутності проживали на територіях сучасних Ірландії, Англії, Німеччини,Франціі Іспаніі Швейцарії, Австрії і Украіни.
Тому кельтська культура залишила свій слід в історіі цих народів. Достатньо згадати місцеві гідроніми: Латориця, Лаборець, Горнад. Відповідники цих слів можна знайти сьогодні в ірладській мові. Спадок культури кельтів можна віднайти в ритуалах бойків, гуцулів. До сьогодні однозначної відповіді немає, хто такі гуцули. Кажуть, що це нащадки даків, кельтів, римлян та інших давніх народів. Безперечно, сьогодні це є український етнос, який убрав у себе елементи культури всіх цих народів разом взятих. Наприклад, як гуцули, так і українці перебрали відомий народний танець «аркан». Це латинське слово, яке означає «відважний». Римляни запозичили його від кельтів. Сам танець виконували чоловіки, що спустилися з гір. Мелодія «аркана» дуже подібна до відомой ірландськоі застільноі пісні «Пий сидр». У гуцулів є натільні залізні хрести, які називаються згарди. У кельтів також були подібні. У їхній середині розміщувалося зображення сонця. Як відомо, кельти поклонялися сонцю. Кельтські друїди випікати хлібні коржі, які зверху прикрашалися орнаментом. Можливо звідти йде традиція випікання пасок, яку згодом адаптувала християнська культура. У кельтів рік поділявся на чотири частини, і на 1 травня припадав час вигону худоби на випас. Усі тварини мали спочатку пройти скрізь вогнище, своєрідне символічне очищення, щоби усі потім повернулися з полонин. Аналогічна до наших часів збереглася весняна традиція «Проводи на полонину». Кельти, так само, як українці,обмазували свої хати глиною.
Вивішувати прапор на свята – це давня європейська традиція, яка сягає корінням у минулі часи.
Гора Ловачка відігравала свого часу дуже важливу роль, навіть для міста Мукачево. Тут з давніх часів вирощували виноград. Є згадки про це з часів Корятовича. Зрозуміло, що виноградарство на цих горах з’явилося ще раніше. За свідченнями чеських, угорських хронікарів тут вирощували найкращі сорти лози. Відомі розташовані неподалік шенборнівсьі підвали. На вихідні у цих заміських улоговинах полюбляла збиратися міська знать. У тіні садів і виноградників вони сиділи за столиками і куштували відмінне вино. Одним із таких завсідників цих райських куточків, був художник Адальберт Ерделі. У 30-х роках із чудових сортів винограду, який тут вирощувався, виготовляли бренді «Паланок».
Одним із перших на Закарпатті Юрій Клованич почав освоювати виготовлення сидру і перрі. Це дуже складні за вмістом напої. Так, для сидру потрібно не менше семи сортів яблук. При чому сортів гірких, кислих, твердих і т.д. Тільки дикі яблуні наприкінці року можуть набути необхідної консистенції. Сучасні сорти яблук за інтенсивними технологіями для виготовлення сидру не годяться. Для грушевого сидру – перрі – потрібні дикі сорти, які непридатні для звичайного куштування. Сам процес приготування сидру триває цілих півроку, тому у цьому випадку слід набратися неабиякого терпіння, щоби насолодитися справжнім смаком цього слабоалкогольного шипучого напою.
Втім, запевняє колишній газетяр, агро-садиба «Кельтський двір» у новому сезоні готує чимало несподіванок і сюрпризів.
