Продовжуючи розмову про «тіньову архітектуру» Берегова, слід звернутися до архітектурної пам’ятки, яка, без перебільшення, могла би бути одним із символів міста.
Йдеться про колишню літню мисливську резиденцію графа Шонбора (початок див. тут). Цей палац із вежею збудовано наприкінці ХІХ ст., із розкішним внутрішнім оздобленням та парком біля резиденції. В 1913 р. на її базі було відкрите угорське державне винне господарство, в 1920 р. за чехословацької влади палац став власністю республіканської спілки виноробів, а в радянський час (1954 р.) тут було створено Берегівський винзавод, який випускав вина, вельми популярні на просторах СРСР, відзначені преміями на міжнародних конкурсах.
Цьогоріч була гарна нагода відмітити сторічний ювілей виноробної історії колишнього мисливського палацу. Та, на превеликий жаль, вже багато років не працює славетний винзавод, навколо його приватизації час по часу спалахують скандальні публікації, і весь цей час доступ до палацу Шонборна закритий. Режим охорони тут настільки суворий, що мої неодноразові спроби потрапити хоча б у двір закінчувались відмовою. Абсурдність ситуації посилюється тим, що завод-палац, із величезними винними підвалами, знаходиться поряд із новим термальним басейном та готельно-ресторанним комплексом «Пачірта» (Жайворонок), який з року в рік розширюється і став популярним туристичним місцем.
Відтак, тисячам туристів замість дегустації берегівського вина та екскурсії чудовою резиденцією доводиться бачити наглухо зачинені ворота. А якщо хтось з них зацікавиться старовинним палацом, то йому доведеться, як шпигуну, фотографувати скрізь діри в залізному паркані, яким обнесено частину периметра винного маєтку, чи намагатися зняти щось, високо закидаючи руки над цим іржавим одороблом. (Краще це робити в пору, коли дерева стоять без листя – хоч щось побачиш; саме тому частина фоторепортажу – осіння).
Залишається апелювати до нової міської влади – може, їй вдасться розморозити стару проблему, і мисливській палац Шонборна впишеться в низку найвідоміших місць для відвідання у Берегові, вийшовши, нарешті, з буквальної тіні паркових дерев?
