До того ж Віктор Ковач – один із двох великоберезнянців, котрий на День Незалежності вивішує на своєму будинку національний прапор .
Перше, що мене здивувало на обійсті 61-річного патріота рухівського крою Віктора Ковача з Великого Березного, – це старовинні вивіски. «Мадярська королівська народна школа», «Мадярський королівський матричный уряд», «Прокуратура СССР. Прокуратура Великоберезнянского района», «КГБ УССР. Великоберезнянское районное отделение», «Спеціалізований комерційний Ощадний банк України. В. Березнянське відділення №7294», радянський герб і вождь світового пролетаріату, отець усіх знедолених Володимир Ленін – така еклектика на стіні будинку свідчила, що тут живе чоловік із почуттям гумору. При вході в майстерню кидалася у вічі листівка «Я проти Януковича», де зек, котрий семимильними кроками веде нас у стабільне майбутнє з добробутом, зображений з короною на голові.
Щось із цього купувалося за гроші, щось… за фляшку паленки
А далі – на полиці розкладені раритетні фотоапарати, приміром, «Смена-6», «Любитель», «Салют», «Зенит-Е», які також навіюють спогади про радянські часи. Захоплення фотографією у Віктора Ковача виникло завдяки батькові, котрий був відомим фотокореспондентом. «Його всілякі експерименти з плівками, фотопаперами і складами розчинів, безсонні ночі, проведені у ванній кімнаті, заворожували мене. Як і фізичні, хімічні процеси чорно-білої, а пізніше й кольорової фотографії. Тому мені просто шкода викидати чи фотозбільшувач, чи фільтри, чи реле часу. Колись я вів гурток – і це все дороге моєму серцю. Незважаючи на комп’ютерний вік, продовжую любити фіксувати природні, реальні миті, а не бабратися у фотошопі. Звісно, йдеться про художні світлини. Мене цікавить будь-який жанр – весілля, пейзаж, портрет.
Допотопні плівкові фотоапарати радянської епохи.
Я зачарований Карпатами, полонинами, озерами, лісами, тому своєю творчістю намагаюся передати красу, шарм нашої природи. Найкрайща пора доби для ефектного, вдалого фото – перед сходом сонця, рано-вранці, вечір і ніч. І не обов’язково бігати, їздити бозна-куди. Дивовижне, як кажуть, поруч», – акцентує Віктор Ковач. Водночас його онука Вероніка показує мені папки з давніми фото. Мости, вокзали австро-угорського періоду, угорське окупаційне військо у Великому Березному, жандарми-пір’яники, лемківське весілля кінця 19-го – початку 20-го століть або старі, як світ, хати, дзвони, або відкриття великоберезнянського пам’ятника Шевченку – це все проситься до осмислення, систематизації і видання, популяризації. «Нема на це часу», – зрезюмував жартома співбесідник.
В одному з кутків – раритетні «калькулятори»
У другій кімнатці один із кутків урізноманітнений рахівницями. Аж не віриться, що ще недавно, років двадцять тому, ці допотопні калькулятори були у вжитку. «Добре було б знайти десь рахівницю півтораметрової висоти, яка колись використовувалася в школі», – додає великоберезнянець, котрий чи не щонеділі звик бувати в Ужгороді на так званому Свинському базарі, де, як відомо, часто можна натрапити на якісь раритетні речі.
Віктор Ковач зібрав близько 30 лампашів і глечиків
А ще у Віктора Ковача – понад 30 латунних прасок, чи то пак біґлязів, близько 30 лампашів (світильників), які використовувалися на залізниці, здавалося б, за царя Гороха, плюс-мінус 50 давніх глечиків, тарілок, телефонів, інструментів первинної обробки деревини, кілька альбомів марок, купа монет 17-20 століть. Також достойна уваги велика бібліотека технічної літератури. «Я ж за фахом фізик, в юнацькі, зрілі роки захоплювався й радіотехнікою, тому й купував усе підряд, аби йти в ногу з часом. Правда, ці книги вже уподібнилися макулатурі, але мене тягне їх інколи погортати, – пояснює великоберезнянець, продовжуючи в іншому ракурсі: – Останні два десятиліття всюди мода відкривати кафе, бари, ресторани – і ніякому місцевому керівнику не приходить у голову створити, приміром, Музей старожитностей Великого Березного. Е, ви самі прекрасно все розумієте…»
Фото Віктора Ковача, яке колись зайняло в Києві перше місце
Насамкінець варто й про таке. Віктор Ковач – один із двох великоберезнянців, у котрого на День незалежності на будинку висить національний прапор. «Правда, дружина Надія все звикла кепкувати наді мною, мовляв, мій прапор революції вітер забрав і лишилася тільки тичка», – на гумористичній ноті заокруглює розмову оригінал, поспішаючи на автобус…
Один із улюблених жанрів Віктора Ковача – весільне фото
Архів старих фото потребує і систематизації і популяризації.
