На наших дорогах не вистачає вбиралень, місць для відпочинку й кемпінгів
Напевно, ні для кого не секрет, що люди, які подорожують автівкою нашою областю, за вбиральню мають майже кожен лісок на узбіччі, ба навіть звичайний придорожній кущик.
Звинувачувати закарпатців чи гостей області в невихованості все ж язик не повертається, бо, якщо не брати до уваги туалетів на автозаправках та роздовбаних ще совдепівських клозетів, у які взагалі не варто потикатися, – нормальних вбиралень на шляхах області, можна сказати, немає. Та й взагалі велика проблема з місцями, облаштованими для відпочинку учасників дорожнього руху, тобто впорядкованими територіями для короткочасного перепочинку в дорозі біля автошляху, де мають бути елементарні стіл, лавки, вода, урни для сміття, туалет тощо.
Хочеться сходити до вітру – випийте кави
Закарпатці до такої ситуації пристосувалися досить давно і беруться обурюватися лише після чергового візиту до сусідніх держав, мовляв, – отам справді порядок: вбиральні чисті, місцинки для відпочинку прекрасно облаштовані, можна помити руки й комфортно перекусити. А от що думають закордонні туристи про Україну в цілому і Закарпаття зокрема, притьмом добігаючи до чергового дерева, було б цікаво послухати.
Не так давно знайомі чехи обурювалися, що подорожуючи Закарпаттям на авто, потрапили у таку оказію. Присилувати себе відвідати один із нужників, які можна надибати обабіч наших шляхів так і не змогли, тому мусили через раз «пити каву» або заїжджати на автозаправки.
Звичайно, готелів, ресторанів, кафе й різноманітних генделиків у нас вистачає, але все це, зрозуміло, – коштує грошей. А, наприклад, в Угорщині у відпочинкових зонах біля траси є паркінг, інформаційні стенди, душ, звичайні вбиральні й туалети для інвалідів. Зауважу: мало того, що користуватися всіма послугами в цих «оазах» можна безплатно, на додаток – на території немає працівників, які
мусили б стежити за порядком. Але ж і українським законодавством передбачені саме дармові виго?ди для подорожан. У законі України «Про автомобільні дороги» перераховані так звані об’єкти дорожнього сервісу, до яких власне й належать майданчики відпочинку, пункти харчування, туалети, урни та контейнери для сміття. А також зупинки маршрутного транспорту, майданчики для стоянки, автозаправні станції, пункти технічного обслуговування, мотелі тощо.
У положенні про службу автомобільних доріг у Закарпатській області йдеться, зокрема, і про «організацію на регіональному рівні виконання програм розвитку та функціонування (з питань, що належать до її компетенції) об’єктів дорожнього сервісу». Тож служба відповідає за впорядковані з’їзди, майданчики й чисті узбіччя на головних шляхах краю. Проте начальник служби автомобільних доріг
у Закарпатській області Василь Маркович зауважує, що на все не вистачає коштів. Тому доводиться робити те, що треба насамперед – латати ями. Проте дорожники намагаються мінімально дбати й про впорядкування: прибирають сміття й прокошують траву на узбіччях автошляхів. До речі, пан Василь поскаржився на те, що мешканці придорожніх сіл влаштовують стихійні сміттєзвалища прямісінько біля трас.
До речі, за впорядкуванням місць відпочинку біля доріг, які перебувають у комунальній власності, могла б узятися й місцева влада. Проте результат був би, коли б районні керівники дістали певну директиву зверху, тобто від обласної влади. Такі приклади в Україні є, приміром, навесні губернатор Харківщини доручив відповідним службам розмістити альтанки, столики й сміттєві контейнери для
того, аби водії зупинялися в спеціально відведених місцях, а не на узбіччях. А керівників районів, де мають бути облаштовані такі місця відпочинку, зобов’язав організувати вивезення сміття.
Якщо ж у чиновників немає бажання чи змоги робити щось для своїх, то варто б згадати про центральну спортивну подію 2012 року в Україні – Чемпіонат Європи з футболу. Адже вболівальники, які будуть їхати на Євро ’2012 саме через Закарпаття, навряд чи оцінять «стихійні» клозети нашого краю та сміття на узбіччях. Особливо це буде стосуватися іноземців, які відвідають Закарпаття вперше.
Багато говориться про те, що першість має принести Україні чималі дивіденди й дасть потужний поштовх туристичній сфері. Головне у цьому випадку, аби перший візит, наприклад, до нашої області не став водночас і останнім.
Де припаркуватися будинку на колесах?
Ще один важливий аспект: закарпатські автошляхи відрізняються від західноєвропейських не тільки нерозвиненою дорожньою інфраструктурою, але й, зокрема, малою кількістю кемпінгів. Той, хто машиною їздив за кордон, знає: у Європі просто так на узбіччі намет не напнеш і багаття не розкладеш. Несанкціонованих стоянок там немає, бо вони заборонені. Зате вдосталь відносно недорогих кемпінгів, де можна за 10–15 євро на добу зупинитися на нічліг, тобто припаркувати автівку й встановити
якийсь прихисток над головою. Крім того, там є всі потрібні подорожанину виго?ди: туалет, душ, кухня, електрика, пральня, часом WiFi. Також на території є бар чи ресторан, дитячий майданчик. Закарпатці такі кемпінги можуть побачити вже у сусідніх Угорщині та Румунії. А от якщо задати пошук в Інтернеті «Закарпаття, автокемпінги», пошуковик видає аж два результати. Один із об’єктів
розміщений у селі Шаян, інший – поблизу Чорної гори на Виноградівщині. В останньому пункті є кемпінг для «будинків на колесах»: там можна зупинитися за 50–80 гривень на добу. Ще три кемпінги я відшукала на інформаційній табличці для водіїв про стоянки та місця відстою транспортних засобів на автодорогах Закарпаття на сайті Служби автодоріг області. Один – на ужгородській об’їзній, у напрямку до словацького кордону. Другий – на перевалі Ужок, а третій – десь поблизу Лазещини на Рахівщині. Правда, останні два кемпінги описані як місце для відпочинку з мангалом.
Такий дефіцит видається дивним, адже у нас як гриби після дощу ростуть різні садиби, готелі й мотельчики, у будівництво, а згодом експлуатацію яких доводиться вкладати немалі кошти. Чому ж підприємливі закарпатці не переймають від сусідів як економваріант саме кемпінги? Припускаю, що й закордонний, і вітчизняний турист має потребу в такому сервісі. Перший звик до такого вдома, а другий – завжди радий зекономити.
Експерт із туризму Олександр Коваль каже, що у нас є принаймні 5–6 зон, де можна б організувати кемпінги, наприклад, у Великоберезнянському районі (заїзд із боку Львівської області), на Мукачівщині, Міжгірщині, Рахівщині. Але потрібно вкласти немалі гроші, аби облаштувати місце, підвести усі потрібні комунікації тощо. Крім того, у нас немає, як такої, культури споживання цього
сервісу. Але саме через це до нас не їде західний кемпінговий турист. Та зауважує, що закордонних подорожан відлякує радше ціна на туристичні послуги, ніж брак вигод. До останнього вони хоч трохи підготовлені. А от захмарні ціни на готелі чи хостели, м’яко кажучи, вражають.
Зрештою, хотілося б, аби туристи, навідавшись на Закарпаття, дивувалися з нашої природи чи архітектури, а не з вартості проживання й куп сміття. Та найголовніше – хай би чудувалися з чистоти й упорядкованості краю, а не доріг чи сумнозвісних клозетів.
