Від часу останніх місцевих виборів минув уже другий рік. Теперішні місцеві ради закарпатський виборець обрав восени 2010-го року.
У той час, коли вся країна слідкувала за «тушками» у Верховній Раді, якось непомітними залишилися «відщепенці» на місцях. А зрада свого виборця і партій, на жаль, мала місце й у місцевих радах.
Шкода, але в Україні нормальних партійних традицій так і не склалося – виборець й далі голосує не за ідеологію чи програму, а персонально за політичних лідерів партії, рідко коли задумуючись, хто конкретно представляє політичну силу на місцях. А представники на місцях почасти плюють на свої партійні зобов’язання: проскочивши до ради – від обласної до сільської, – можуть і забути, на чиєму «рейтингову горбу» вони туди потрапили.
Масла у вогонь підливає стаття 35 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів».
Саме у ній йдеться про те, що кандидати до обласної або міської рад обов’язково мають бути висунуті від партій. Тобто, самовисування – неможливе, якщо ви хочете стати депутатом, треба, аби вас підтримала партійна організація.
В ідеалі, це мало б означати, що політичні сили ще до виборів замислюються над кандидатурами достойних людей, яких не соромно буде висунути на посаду депутата місцевої ради. А самим кандидатам має бути не соромно за партії, які вони представляють, і бути готовими з цими політичними силами працювати – принаймні, протягом своєї каденції у раді.
Втім, як показує життя, відомі «рейтингові» партії можуть і помилитися у своєму кандидаті. А невідомі партії – ті, що на папері, – взагалі використовуються кандидатами як одноразові гігієнічні засоби – зробив справу і викинув. Саме завдяки «паперовим партіям» виконується формальність – кандидат де-юре висувається від політичної сили, хоча де-факто є самовисуванцем. Після виборів зв’язок партії і її депутата втрачається раз і назавжди.
Отже, хто саме із закарпатських обранців «забув» про свою партію?
У Закарпатську обласну раду від округу у місті Хуст пройшов представник Соціалістичної партії України Степан Деркач. Втім партійна приналежність до соціалістів, які декларували себе як опозиційна політична сила, не завадила пану Деркачу стати членом фракції владної Партії регіонів. До слова, саме за цей вчинок громадський Рух ЧЕСНО назвав Степана Деркача порушником критерію «Зміна політичної позиції всупереч волевиявленню виборців». Як нагороду за політичне перебіжництво, слід розуміти, Степан Деркач отримав право балотуватися від Партії регіонів до Верховної Ради від 71-го, хустського округу. Втім, в підсумку він програв округ кандидату від Єдиного Центру.
Інший схожий приклад – Михайло Ланьо. Політик спершу став депутатом обласної ради від Єдиного Центру, а перед самісінькими парламентськими виборами «перефарбувався» у біло-голубі кольори і здолав Олександра Кеменяша на Свалявському окрузі.
Є у фракції Партії регіонів у Закарпатській обласній раді і депутати, які потрапили туди завдяки вірі наших краян у «третю силу Сергія Тігіпка». Так, партія «Сильна Україна» провела до ради своїх трьох «списочників» та одного мажоритарника. Коли Тігіпко вирішив влитися у ряди регіоналів, закарпатські депутати «Сильної України» як один пішли за своїм партійним босом і стали членами фракції регіоналів – це Сергій Ковач, Павло Черевко, Василь Чурей та Михайло Попович. Останній після «влиття» у фракцію успішно влився і у виконавчу владу, ставши заступником голови Закарпатської ОДА.
Втім і у лавах провладної Партії регіонів знайшлася людина, дії якої виглядають зрадницькими. Мова йде про депутата від округу у місті Берегово Михайла Лакатоша. Його партійці виключили з своїх лав за те, що він самовільно висунув свою кандидатуру на парламентських виборах-2012 на 73-му, Берегівському виборчому окрузі. Принаймні це – офіційна версія. Втім станом на 12 грудня Лакатош все ще залишається повноцінним членом фракції Партії регіонів у Закарпатській обласній раді – про це у відповіді на інформаційний запит повідомив керуючим справами Закарпатської облради Михайло Попович. Як нагороду за своє «перебіжництво» пан Лакатош отримав ретельну перевірку Закарпатської прокуратури Берегівського лісгоспу, керівником якого був депутат.
У Єдиного Центру виявилося 4 депутати, які раптово «усвідомили», що їм не по дорозі зі своєю партією. Втім замість того, аби скласти мандат, вони нібито вийшли з фракції. За повідомленням ЗМІ, 16 листопада цього року фракцію Єдиного Центру покинули Юрій Переста, Володимир Суліма, Олександр Яцканич та Валерій Мурга. Хоча у відповіді на наш інформаційний запит із облради повідомили, що на 12 грудня ці депутати все ще рахуються повноцінними членами фракції ЄЦ.
Не зазнали втрат – принаймні в офіційній фракційній приналежності в Закарпатській обласній раді, – ВО «Батьківщина» та «Фронт Змін». Це можна пояснити незначною чисельністю фракцій. З іншого боку, окремі депутати з цих команд вже не раз були помічені у підграванні іншим політсилам.
Представники «угорських» партій хоча й не створили своїх власних фракцій у раді, проте не увійшли й до існуючих.
Згідно із регламентом обласної ради, до жодної фракції не входять Іван Балога (висуванець Єдиного Центру, голова облради), Володимир Закурений (висуванець Партії регіонів, перший заступник голови облради), Андрій Сербайло (висуванець «Батьківщини», заступник голови облради), Михайло Попович (висуванець Єдиного Центру, керуючий справами виконавчого апарату), Василь Брензович (висуванець «КМКС Партії угорців України, голова комісії з питань бюджету), Михайло Кіндрат та Юрій Гнепа (висуванці Єдиного Центру, працюють в облраді на постійній основі, себто – отримують там зарплату).
Ужгородська міська рада – ще один орган, у якому зібралися представники «екзотичних» партій. Відтак там є достатнього людей, які розійшлися із тими політичними силами, завдяки яким вони опинилися у раді.
Першим прикладом партійного зрадництва є сам міський голова Ужгорода Віктор Погорєлов, котрий умудрився йти на свою посаду не як самовисуванець (хоча закон це дозволяє), а як член Політичної партії «Партія екологічного порятунку «ЕКО+25%». Втім після обрання на посаду Віктор Погорєлов став членом Партії регіонів.
Сама Партія регіонів у 2010-му році провела у міську раду своїх 15 депутатів, проте у грудні цього року чисельність її фракції досягла вже 19-ти чоловік. Хто ж є тими чотирма людьми, яких у Верховній Раді назвали б «тушками» і «відщепенцями»?
Василь Бадида – став депутатом як представник Української партії, втім у міськраді вирішив бути у Партії регіонів. Так само поступив і Михайло Данч, який пройшов до ради як кандидат від Молодіжної партії України.
Анатолій Ковальський – до ради балотувався як кандидат від Народної партії, втім сьогодні є активістом у фракції Партії регіонів.
Четвертим «гостем» регіоналів є Тарас Румянцев. На відміну від трьох перших згаданих персонажів, позиція Румянцева виглядає найбільш зрадницькою щодо партії і виборця. Якщо перші йшли від «паперових» і нерейтингових політичних сил, то Тарас Румянцев на своєму окрузі представляв опозиційну «Батьківщину».
Проміняти «Батьківщину» на Партію регіонів – це у Верховній Раді за такий вчинок депутатів а-ля Табалових клянуть на всю Україну. В Ужгороді щодо цього, як бачимо, відносяться більш спокійно.
Фракція «Єдиного Центру» до грудня 2012 офіційно втратила двох депутатів – це Іван Волошин та Григорій Шевчук. Ці депутати йшли на округах із ідеями партії та зараз вони – позафракційні. Втім, судячи із результатів голосувань, не лише ці двоє обранців загубили зв’язок із своєю політичною партією.
І, як показує практика роботи в Ужгородській міській раді, точніше – результати голосувань, про свої партії забули і висуванці «Зелених», «Сильної України», КМКС, «Еко+25» і одна депутатка від УДАРу – у майже усіх питаннях вони голосують в унісон із регіоналом-міським головою та фракцією Партії регіонів.
З депутатами, котрі все ще представляють опозицію, цим обранцям, судячи з усього, не по дорозі. Чого лише варте рішення міської ради закрити від своїх же виборців результати поіменного голосування, аби уникнути своєї персональної відповідальності за усі проблеми Ужгорода.
Якщо людина, ставши депутатом місцевої ради від партії, не могла у цій партії чи її фракції побути і половини своєї депутатської каденції, питається, чи може вона взагалі гідно представляти інтереси громади? Свої – так. Громади – однозначно ні. Лишається сподіватися, що виборець гідно оцінить «тушок» на наступних місцевих виборах.
