На вихідних двері у приватному будинку в Берегові, де мешкає Олексій Олексійович Логойда, практично не зачинялися ні на хвилинку.
Сюди приходили цілі делегації, аби привітати людину, яка може досі докладно розповісти про історію Закарпаття, починаючи з 1940-х років. При чому брала у розбудові повоєнного краю активну участь. Вітали ювіляра колишні однопартійці (єдиної комуністичної партії у часи СРСР), представники нинішньої влади, прості люди (багатьом з них він допоміг як адвокат) і навіть церковні громади.
Народився Олексій Логойда в селі Руське на Мукачівщині. У шістнадцять років залишився без матері, а через рік, у 1940-му, батька забрали у мадярське військо – на оборонну лінію Арпада. У табір потрапили і старші брати Микола та Іван. Олексій залишився на господарстві - доглядав за молодшими братом і сестрою. А ще практично щодня на біціглях, за вісім кілометрів, їздив до руської гімназії у Мукачево.
Через стан здоров’я Олексія не взяли до угорського війська. А після закінчення гімназії був прийнятий на найнижчу посаду в нотарському уряді села Ракошино. Дізнавшись, що його брат Микола у партизанах - роздобув для партизанів кілька паспортів з потрібними печатками. Кілька разів був буквально на мить від смерті - але дивом рятувався.
Після визволення Закарпаття брат Микола очолив службу безпеки в Мукачеві, згодом там працював і Олексій. Він також став і делегатом Першого з'їзду Народних комітетів Закарпатської України, де було підписано Маніфест про входження краю до складу СРСР (26 листопада 1944 року). Олексій Олексійович досі переконаний, що це був свідомий вибір закарпатців-русинів, які давно жадали звільнення від гніту фашистської Угорщини.
У грудні 1944 року йому запропонували служити в управлінні контррозвідки СМЕРШ. У складі цього управління вирушив разом із військами на захід - через Кошице, Пряшів, аж до Моравської Острави. Там потрапив до військового шпиталю з діагнозом туберкульоз кісток. А згодом повернувся у службу безпеки Закарпатської України.
Закінчив юрфак Львівського університету. Досі згадує, що став студентом-заочником лише після того як написав гнівного листа особисто Йосипу Сталіну.
У квітні 1945 року Логойда став прокурором Великоберезнянського округу. А через рік потрапив до Хуста. Сім’я прожила в цьому місті з 1946 по 1950-й рік. Сім років очолював Тячівський райвиконком, потім - довгий час перебував на посаді заступника голови Берегівського райвиконкому.
З тих пір і залишився у Берегові. "Після війни було важко, - згадує він тепер. - Особливо на посаді, де відповідали за робочі місця у райвиконкомі. Адже приходили молоді вчителі, кваліфіковані робітники - а їх влаштувати було нікуди, бо практично жодний завод, фабрика не працювали. Але потім, у 1960-х життя у місті забуяло: звели меблевий комбінат, дослідно-експериментальний, консервний. А яке вино виготовляли! До речі, наше берегівське шампанське вважалося найкращим у Союзі - ним ласували навіть у Кремлі! Тоді піднялася промисловість і проблем з роботою вже не було, навпаки на кожному стовпі були розміщені об’яви: "Требуются".
Олексій Логойда не жалкує, що його молодість припала саме на ті радянські часи. Бо те, що сьогодні маємо - в пергу чергу підприємства - більшість побудовані саме тоді. «Можна сварити тут владу, комуністів - і часом було за що, - каже він. - Але і заслуг не слід забувати. Бо крикунів сьогодні багато. Але питати потрібно по ділам, а не по словам. І якби не тодішнє керівництво Берегівщини - і можливо не було б сьогодні цього міста взагалі. Чому? Бо планували біля Берегова на початку 1970-х збудувати атомну електростанцію. Всі попередні документи вже були зібрані, залишалося лише погодити деякі нюанси з місцевими партійцями. Але місцева влада, ненависні сьогодні багатьом комуністи, твердо сказала столичним представникам - тут не дамо будувати! І таки домоглися свого, як бачимо. Ризикуючи всім - не лише своїми посадами. Але хто про це тепер згадує?»
Останні 38 років Олексій Логойда отримує персональну пенсію, тож матеріально ні від кого не залежить. До 88 років крутив баранку своїх "Жигулів". А практично до останнього часу займався і улюбленою справою - адвокатурою.
До речі, його старша донька Тетяна теж адвокат - закінчила юридичний факультет Львівського держуніверситету. А молодша Оксана - викладач музики. Проживають вони у Будапешті. Але частенько навідуються разом зі своїм дітьми до Берегова, до тата і дідуся.
16 березня 2013 року отримав Олексій Логойда чимало грамот та вітальний листівок - в тому числі від "губернатора" області. І навіть принесли офіційну подяку від імені римо-католицької громади Закарпаття, яку особисто підписав, з побажаннями здоров’я та Божого благословення Мукачівський єпископ Антал Майнек. Виявляється, що ювіляр практично всі останні роки захищав церковні інтереси у якості юриста та адвоката. Ось такі примхи долі стаються у житті.
А в чому секрет довголіття? "Просто потрібно працювати і намагатися жити по совісті", - каже Олексій Логойда. А якщо хтось може подумати, що він собі нажив якихось багатств - подивіться на фотографію. Ось у таких умовах і працював іменитий ювіляр останні півстоліття.
