Вона три роки вірно служила міліції. Її завданням було шукати наркотики. Робота, власне, й була для неї домівкою із господарями. Але одного дня німецька вівчарка стала непотрібна – не набрала необхідної ваги, тому потрапила під скорочення штату. Тепер її помешкання – мукачівський притулок для собак.
Бродячий пес серед міста – не рідкість
Німецька вівчарка-самка – новачок у собачому домі. Із сусідами, здається, вжилася. Коли наблизитися до її клітки, вона дивиться просто у вічі сумним поглядом. Ніби шукає відповідь – за що її, мовляв, покинули. А потім намагається сподобатися – піднімається на задніх лапах, висовує з-за ґрат голову, аби її погладили, подає передню лапу. Міліціонери, що привезли її кілька днів тому, передали: самка знає всі команди, але за три роки не набрала потрібної ваги, тому їм не підходить. Наглядач притулку, що прийняв пса, забув запитати, як же вівчарку звати. Тож тепер для неї шукатимуть нове ім’я. Так само, як і господаря.
Інші жителі притулку переважно дворняги. Одна з них вирізняється обрізаними вухами – це справа рук невідомого відморозка.
За манерою поведінки пси – майже як люди. В одних клітках собаки сумно, але з довірою дивляться в очі; в інших – бояться, з підозрою косяться на спалах фотоапарату; у ще інших – агресивні, гавкають і щосили рвуться накинутися на людину.
Такі нині будні притулку для собак, що із нового року діє у Мукачеві. Його облаштували за містом на території полігону для сміття. Нині там живе близько 80 чотирилапих. Усі – «гості» з вулиці, котрих у місті впіймали комунальники. Мешкають у 14 клітках, у кожній – від 2 до 5-6 собак.
«Притулок для тварин запрацював з ініціативи мера міста Золтана Ленд’єла, – розповідає начальник КП «Комбінат благоустрою» Володимир Житко. – Тож, як там йдуть справи – у міського голови на особливому контролі. Також ми дуже вдячні міністру з надзвичайних ситуацій Віктору Балозі – він фінансово допоміг збудувати у притулку приміщення для наглядача та майбутнього кабінету для ветеринара». А з міського бюджету для утримання собачого дому цього року передбачили близько 200 тисяч гривень. «Проблема бродячих собак у Мукачеві, безперечно, існує, – зазначає Володимир Іванович. – За власними спостереженнями скажу: городяни часто дозволяють собі вигнати пса на вулицю. А потім людям, особливо дітям, страшно вийти з хати. Бродячий пес якось напав і на мого сина – уже стільки років від того випадку минуло, а він і дотепер боїться цих тварин. Словом, проблема вуличних собак існує, і її потрібно вирішувати».
Перший на території області притулок для псів, власне, і є одним із кроків вирішення проблеми бездомних чотирилапих. «У нас є журнал, в якому реєструємо собак – вулицю, на якій їх зловили, колір, породу, чи здорова, – розповідає майстер притулку «Комбінату благоустрою» Галина Бучина. – Словом, процедура повністю така, як і прописано у Законі «Про захист тварин від жорстокого поводження». Сама Галина Йосипівна навідується до собак щонайменше двічі на тиждень – везе туди запаси їжі. До основного меню тварин входять сухі корми, курячі голови та лапки. Усе це купується за бюджетні гроші у магазинах. А, крім того, ресторан торгово-розважального комплексу «Щодня» безплатно передає притулку свої харчові відходи. Те, що не доїли люди – для тварин справжній делікатес.
Ловлять собак два комунальники – за допомогою спеціальних петель, потім завантажують чотирилапих до спеціального авто й везуть за місто. Галина Бучина наголошує: петлі здоров’ю тварин нічим не загрожують, крім того, це – найзручніший і найпрактичніший засіб для відлову. Здебільшого псів ловлять вранці – час, коли на вулицях мало людей. Зрештою, вдень цього робити і не можна – забороняє закон. Найбільше тварин, зазначає Галина Йосипівна, вештається в районі зеленого ринку. Хоча вистачає їх і в інших мікрорайонах міста. Проте де їх найбільше, а де – найменше, пані Галина оцінювати не береться – каже, пси постійно мігрують із вулиці на вулицю.
Після того, як пса привезуть до притулку, його поселяють у спеціальну клітку для так званого адаптаційного періоду. Тварину оглядає ветеринар. Власне, лікар, виходячи зі стану здоров’я пса, вирішує його подальшу долю: чи стерилізувати й випустити, чи залишити у притулку, чи, якщо пес хворий, застосувати евтаназію. Собака щонайменше місяць має тут знаходитися – це період, за який повинен з’явитися власник. У даному випадку мова радше про загублених псів. У притулку кажуть: було лише кілька випадків, коли до них потрапляли саме загублені чотирилапі, за якими приходили їх господарі. Основні ж «клієнти» – безхатченки.
«Ми вже провели стерилізацію і кастрацію кількох кобелів. Технічно поки що не можемо стерилізувати сук, – розповідає ветеринарний лікар клініки «ВЦ» Іван Каганець. – Також деяких собак уже промаркували – тепер, якщо їх випустимо, вони вже зможуть бути ідентифіковані. Маркування – накладання спеціального тату з номером на вухо». Іван Миколайович наголошує: ідентифікація дуже важлива, оскільки тварин щодва роки треба прищеплювати від сказу.
На питання, куди може піти тварина, коли її випустять із притулку, ветеринар зазначає: воно наразі відкрите і потребує вивчення. «Важливо, щоб пес повернувся на те ж місце, де жив раніше, – зазначає Іван Каганець. – Саме туди, а не в місце, де його зловили комунальники. Втім, вкотре наголошую: наш притулок ще стільки часу не працює, аби це питання вивчити детально».
Евтаназувати не можна стерилізувати
Де поставити кому у цьому реченні? Говорячи про проблему безпритульних псів не лише у Мукачеві, а й в країні загалом, Іван Каганець зазначає про особливість нашої держави – надзвичайно велика кількість таких тварин. «І в масштабах цілої держави вирішити її з допомогою лише стерилізації – методу, який я підтримую, не вдасться – псів надто багато. У західній Європі бездомні тварини якщо і є, то вони точно не живуть зграями, – пояснює ветеринар. – Тому там якщо собачку впіймали, простерилізували, вставили їй мікрочіп, то все гаразд: вона далі одна піде жити собі на вулицю. У нас же пси об’єднані у зграї. І вони живуть її інстинктом. Я недавно став свідком, як собаки напали на перехожого в районі Паланку. І не переконаний, що якби цих псів простерилізували, вони б тоді на людину не накинулись. Так, агресії у них було б менше, але природній інстинкт захисту території однаково залишається».
Тому, відповідаючи на питання: вулиці для собак чи людей – треба, як завжди, вибирати золоту середину. До речі, Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження» дозволяє застосовувати евтаназію. Зокрема, у статті 17 йдеться: «Умертвіння тварин допускається: (…) при регулюванні чисельності диких тварин і тварин, що не утримуються людиною, але перебувають в умовах, повністю або частково створюваних діяльністю людини». Варто наголосити: евтаназія – це гуманний метод умертвіння тварин, що виключає їх передсмертні страждання. Тож слід розуміти, що це не має нічого спільного з тим, коли бездомних собак труять чи жорстоко вбивають. І якщо останній метод у цивілізованому суспільстві апріорі неприйнятний, то евтаназія – цілком. Інше питання: а як сприйме це суспільство? Але це вже зовсім інша розмова.
Повертаючись до теми мукачівського притулку, то, як переконався автор, умови утримання псів тут цілком прийнятні. До слова, кажуть комунальники, тварин у них можна собі й пригледіти. Для цього треба звернутися безпосередньо до КП «Комбінат благоустрою», що розташоване на Ужгородській, 17.
А з Мукачева варто брати приклад іншим містам та містечкам краю. Надто – обласному центру. Саме в Ужгороді час од часу з’являються чутки, нібито місцеві комунальники незаконно труять бродячих тварин. Створення собачого притулку було б найкращим способом їх розвіяти.
