У самому центрі Мукачева, поруч із центральною бібліотекою, днями можна було побачити художника з дуже виразними обличчям та жестами, який, продаючи свої роботи, водночас працював над новими.
А кожному, хто зупинявся на довше, аніж спитати, по чому картини (близько семи сотень гривень за кожну), колоритний автор брався за кілька хвилин на аркуші паперу роз’яснити, як і чому влаштований світ навколо. Хто не скористався нагодою, може дізнатися про доволі переконливу теорію митця з відео:
Художник охоче розповідав і про себе, й про своє життя, й про плани на майбутнє. Наразі його можна зустріти не стільки в Мукачеві, скільки в Ужгороді, буває він і в інших містах Закарпаття, наприклад, в туристичному Берегові. А живе в Великому Березному, де вже чверть століття будує оригінальний будинок без жодних прямих кутів – тільки сфери, оскільки такий стиль єдино відповідає світогляду майстра.
Перехожі можуть сприйняти художника за вуличного дивака, талановитого майстра та оригінального філософа. Насправді ж цей пан – доволі відома особистість, особливо в соцмережах. На Закарпатті п’ять років тому був сплеск цікавості до його творчості, коли в краєзнавчому музеї Ужгородського замку пройшла виставка неординарних робіт Ігоря Стадницького (так звуть автора) «Замки і замки» (див. SIGORIS – той, хто тлумачить символи) Відвідувачі могли помилуватися видами закарпатських замків та храмів, виконаних, як жартує автор, в форматі 3D. Робіт було понад два десятки, виготовлених у складній техніці «просторового живопису», яка поєднує ковку заліза із застосуванням рельєфної фарби, з додаванням патини та бронзи. Для великих панно окремі ковані деталі збираються за допомогою металевих скоб та навіть зварювання. Раніше автор називав свої картини рельєфним живописом, але на них є не тільки рельєф, а й горельєф, і барельєф, відтак, пізніше стиль отримав назву «просторовий живопис» - і був визнаний унікальним, зокрема, народним художником України, закарпатцем Володимиром Микитою.
Щодо персони Ігоря Стадницького, то цей 60-річний митець, виходець зі Львову, архітектор за освітою (певний час був головним архітектором Великого Березного, але не спрацювався в колективі, який не сприймав неординарності його творчих підходів), батько трьох вже дорослих дітей, воліє називати себе не за іменем-прізвищем, а вигаданим новим ім’ям – Sigoris. Це, з одної сторони, зашифровка, що значить «Стадницький Ігор, Іванів син», а з другої, у перекладі з латинської означає «той, що говорить символами» (signum – сигнал, символ, oris – говорити). За таким іменем радить шукати себе в інтернеті. Але спілкуватися з цим художником вживу значно цікавіше – тож раджу закарпатцям, які побачать пана Сігоріса на вулицях своїх міст, не втрачати такої нагоди.
Олег Супруненко, для Mukachevo.net
