Село Батрадь – населений пункт на Берегівщині. Його добре знають водії, які прямують по автотрасі Чоп-Берегово.
Звісно, дороги тут далеко не у найкращому стані – але це тема для окремої розмови. А наразі наша розповідь про сільську школу. «Унікальність» цього навчального закладу полягає у тім, що складається він з чотирьох корпусів, відстань між якими сягає подеколи до двох кілометрів. А вік самих приміщень – сто і більше років.
Федір Баюс - директор ЗОШ І-ІІ ст. у Батраді. Розповідає, що загалом тут навчається 180 учнів на угорськійтаукраїнській мовах.В селі проживає переважно угорськомовне населення, однак є і присілок, так звана Нова Батрадь, де мешкають переселенці з інших районів Закарпаття. Саме там знаходиться «українська» школа.
Основний корпус школи розташований на вулиці Сечені, 148. Це колишня панська садиба з відповідними баштами та шпилями. Як розповідають старожили, будівля вже відзначила свій 100-річний ювілей. Це підтверджує хоча б той факт, що під час капітального ремонту даху було знайдено дерев’яну дощечку з підписами теслярів, датовану 1911 роком.
Федір Баюс розповідає: «Нашими вчителями булапроведена пошукова робота у обласному архіві, виявили кілька документів також у шкільному архіві та записали розповіді старожилів села. Також нам стало відомо, що ця будівля належала місцевим багатіям Клемпі та Оденалу. Під час другої світової війни приміщення надали місцевому ветеринарному лікарю, який розгорнув тут ветлікарню. У повоєнні часи в кімнатах садиби тимчасово проживали переселенці – бідні родини з хутора «Богойсалаш» («Совине гніздо»). Потім розташувалася колгоспна контора та сільрада. І лише під кінець 1950-х років будівлю передали в користування школи».
Другий корпус школи знаходиться на відстані кілометра від основного. За даними архіву тут у 1929 році була розташована угорська народна школа при кальвіністській церкві. Будинку також понад сто років. Колись складався він лише з однієї великої кімнати, де проходили зайняття. Школу відвідувало 28 учнів. А церковний вчитель Олександр Лазар мешкав у кімнаті поруч і викладав граматику, читання, географію та числення. Нині тут навчаються наймолодші учні, а сама будівля належить місцевій реформатській церкві.
Третій корпус школи розташований по вулиці Івана Франка,2. Приміщення побудоване у 1920-х роках, на глиняному фундаменті. У архівній довідці вказується, що складалося воно з двох навчальних кімнат, канцелярії та вчительської квартири. Навчалося в першому класі 38 учнів, а в другому – 49 (дані на 1928 рік). Вчителями були Михаїл Пастор та Маргарита Райкович.
І нарешті четвертий корпус (знаходиться на відстані двох кілометрів від основного). За переказами старожилівця будівля колись належала держсекретарю Австро-Угорської монархії на прізвище Потокі. Після війни тут була розташована контора МТС (машинно-тракторної станції), яка обслуговуваладев’ять навколишніх сіл. До 1977 року тут була колгоспна контора. Згодом квартирували військовослужбовці, які несли службу в цьому регіоні. Збереглися шкільні журнали за 1946-47 роки. Вони свідчать, що на той час у школі було всього 4 класи. Вивчали угорську та російську мови, а також арифметику, читання, правопис, історію, співи, малювання, проводили зайняття з фізкультури.Лише у 1999 році кімнати були знову пристосовані під класні приміщення, і нині тут навчаються учні 5-9 класів (українською мовою).
«Ці чотири корпуси – основна проблема нашої школи, – розповідає Федір Баюс. – По-перше, всі вони побудовані дуже давно, утримувати їх у належному стані з кожним роком стає все складніше. По-друге, досить великі відстані між корпусами. Звісно, діти цього майже не відчувають, а ось деяким вчителям приходиться «кочувати» під час великої перерви. А два кілометри – це добрячий путь, особливо коли погодні умови незадовільні. І я, як керівник, мушу хоча б раз на день обійти всіх, дізнатися як проходить навчання...»
Тому найзаповітніше мрія директора –аби в школі був один великий корпус, в якому розмістилися б усі класи. І такий проект у районної влади існує. А саме добудова шкільних приміщень навколо основного корпусу. Також має і закритий спортзал (якого наразі у селі немає – уроки фізкультури проходять на вулиці). Ця добудова має розташуватися біля основного корпусу, там де зараз розташовані старі сараї.
«Проектно-кошторисну документацію вже розроблено, – каже директор. – І дуже сподіваємося, що вже наступного року зможемо розпочати будівництво і закладемо фундамент. На жаль, це також не в повній мірі вирішить питання. Бо наразі маємо аж 18 класів – дев’ять з угорською та дев’ять з українською мовою навчання. Але у селі всі мріють про краще для наших дітей».
А наразі приходиться підтримувати наявні приміщення, постійно ремонтувати їх, аби були створені належні умови для навчання. У 1999 році проведено капітальну реконструкцію дахового покриття основного корпусу. Саме тоді і було знайдено ту табличку з підписами майстрів. Нині вона як реліквія зберігається під склом кабінеті директора.
Розповів Федір Баюс і про те яким чином відбувалося реконструкція класів. Бо стелі у колишньому панському будинку досить високі, взимку прогріти класи (а опалення тут пічне - вугілля та дрова) дуже важко. Тому вирішили зменшити площу – і стелі деінде опустили за допомогою балок та гіпсокартону. «Ось так придумали як вийти з ситуації, – показує керівник школи. – Тепер такі підвісні стелі плануємо зробити у кожному класі».
«Вірю, що у Батраді буде нова школа, – каже Федір Баюс. – Адже колись у нас було більше 200 учнів, в тому числі з навколишніх сіл - Горонглабу та Каштанова. Згодом, коли ввели у дію програму «Шкільний автобус» частина з них перейшла до інших навчальних закладів. Але якщо в нас будуть створені всі умови – знаю, що кількість учнів знову збільшиться».
Під час перерви учні грають у настільний теніс. Стіл – подарунок районного відділу освіти. «Я знаю, що дуже багато чого залежить від того, що ми закладемо у наших учнів, чи зможемо їм зацікавити, навчити, запалити вогник у їхніх серцях, – розмірковує директор. – Скажімо, цей звичайний тенісний стіл. Ніби просто дитяча забавка. А ось наш колишній учень Ріхард Фіалко у 2011 році став чемпіоном Угорщини саме з цього виду спорту! Ми пишаємося своїми учнями, серед них чимало і переможців у районних та навіть обласних олімпіадах».
Звісно, це так. Гарна освіта – це путівка у життя для людини. Хочеться від душі побажати, аби у Батраді нарешті звели нову сучасну школу, аби діти мали можливість навчатися у теплих світлих класах. А у приміщенні панської садиби міг би розміститися музей села – бо у Батраді майже 850-річна історія, яку ще потрібно ретельно дослідити.
Вже прощаючись з гостинним і привітним директором сільської школи я помітив на подвір’ї якусь невеличку квадратну загородку. Виявилося, що це компостна яма – учнів вчать як потрібно поводитися із органічним сміттям (листям, гілками, травою). Спалювати його (і забруднювати повітря) не потрібно – краще зробити так, аби користь з цього була. Така ніби то маленька річ – але, виявляється, що з цього також може починатися освіта. Бо людині потрібно не лише навчитися писати, читати і рахувати, а й бути справжнім та дбайливим господарем на своїй рідній землі.
