Кількаметровий вогонь, димова завіса й сморід довкола – це нині майже візитівка нашої області. Краяни палять торішню траву. На сполох б’ють усі: й пожежники, і біологи, й екологи. Та закарпатці й далі, як і щороку, випускають червоного півня на свої й чужі поля, городи та подвір’я.
Так, на 10 березня із 189 пожеж, що трапилися в краї, 38 виникло саме через намагання знищити в такий спосіб суху траву і сміття. За минулі вихідні в області сталося 36 займань. І 29 із них – через сухотрав’я. За спостереженнями закарпатських МНСників, найбільше вогонь загрожує надвірним спорудам у дачних масивах.
Наприклад, днями на Ужгородщині полум’я перекинулося на три дерев’яні вагончики, завдавши людям шкоди на 15 тисяч гривень. Першого дня вже цього тижня рятувальники аж 17 разів виїжджали на гасіння сухотрав’я. У вівторок, 15 березня, у селі Дюлі (Виноградівщина) вогонь спалив 200 кущів винограду, пошкодив 50 фруктових дерев. Минулого року, крім займання надвірних споруд, полум’я з трави перекинулося й на автомобіль.
Управління МНС у Закарпатській області переконливо закликає краян відмовитися від спалювання опалого листя‚ сухої трави й чагарників. Крім небезпеки пожежі, кажуть рятувальники, вогонь ще нас й отруює: при згорянні однієї тонни рослинних залишків у повітря потрапляє близько 9 кілограмів мікрочастинок диму.
Відтак ми дихаємо пилом, окисом азоту, чад¬ним газом, важкими металами й низкою канцерогенних сполук. Окрім того, з димом у повітря потрапляють й діоксини – одні з найбільш отруйних для людини речовин. Та цього всього, схоже, закарпатці не бояться – знайти охоплене полум’ям чи вже спалене поле в краї не проблема. Серед селян існує версія, мовляв, спалювання покращує ґрунт. МНСники це заперечують – навпаки: руйнує його родючий шар.
«Для тварин сезон спалювання трави – це просто катастрофа, – зазначає кандидат біологічних наук Людвіг Потіш. – Природі ще пощастило, що цього року він настав скоріше – тепер поки що лише час окотів зайця. Саме зайченята – потенційні жертви вогню. А якби палити почали пізніше, постраждало б потомство й інших тварин. У тому числі й дитинчата наземно-гніздових птахів». Пан Людвіг пригадує, що неодноразово на спалених полях бачив обгорілі рештки зайченят. А також, бувало, й вилуплених фазанчиків. Щодо гризунів, зазначає Людвіг Адальбертович, то в них шансів вижити більше, оскільки ховаються від вогню в норах. Але навіть якщо тварині й пощастило не підсмажитися заживо, паління однаково їй відгукнеться – з травою згорає її їжа.
Знищує вогонь і світ флори та комах, що живуть у ньому. Кандидат біологічних наук Андрій Мигаль наголошує, що в полум’ї горить насіння рослин (ще один удар по природі), а також грибниця. Остання дуже важлива для проростання деревних видів порід. А на звільнене вогнем місце вітер почасти задуває насіння бур’яну й амброзії, котра, як відомо, при цвітінні може викликати алергію.
Людвіг Потіш додає: говорив із фермерами на тему підпалів. І дійсно – факт, що коли не спалити залишки сухої трави, то насіння псує запчастини трактора. «Практика випалювання існує, – каже Людвіг Адальбертович. – Але вона вимагає дотримання правил. Наприклад, слід окопати територію, аби вогонь не вийшов за її межі. У нас цього ніхто не робить. І, як свідчить досвід, у 95 випадків із ста в місцях паління трави ніхто ніколи не оре й нічого не садить».
До слова, травопалам загрожує стаття 77 Адміністративного Кодексу України. Та наразі правоохоронці не похвалилися, що когось впіймали на гарячому. Гаряче, як правило, уже гасять пожежники.
