За понад місяць із дня формування Кабінету міністрів нова урядова команда фактично ні на крок не просунулася у здійсненні задекларованого курсу на реформування українського економіки.
До цього часу суспільство не побачило, тим більше не відчуло, жодного реформаторського зусилля уряду і навіть не знає змісту пропонованих перетворень. Така правдива констатація економічної політики нинішнього Кабміну.
Сьогодні кожен українець має повне право поставити урядові просте запитання "де реформи?", однак ясної та конкретної відповіді не одержить. Поки урядовці не змогли змінити словесну, часто популістську, риторику та суто теоретичні наміри на реальні реформаторські дії.
Самим лише створенням комітету з реформ ці реформи не вичерпуються, так само як виписаний на папері комітет із подолання бідності не здатний допомогти незаможним.
Необхідні прийняті рішення, закони та постанови, потрібне їх втілення. Поки ж тільки бачимо, як бажання видаються за результат. Працює піар, а не економічна практика.
Не витримують фахової критики плани Кабінету міністрів і далі фінансувати популістську соціальну політику попередників, більше того - розвивати її. Але слід давати собі звіт, що високі соцстандарти затягують зашморг на і без того напівмертвій економіці.
Держава зобов'язана допомагати лише при народженні дитини, старим і хворим, а працездатне населення повинне саме заробляти на життя. Надаючи пільги і субсидії тим, хто здоровий і тому спроможний себе забезпечувати, держава робить вигідними неробство та нужденність.
Такий комуністичний підхід треба зламати. Соціальна політика має заохочувати активність, а не зміцнювати стагнацію. Це правило мало б стати основою соціальної доктрини Кабміну.
Для економіки згубне подальше залучення зарубіжних кредитів для фінансування соцпрограм. Ці позики мають бути спрямовані, передусім, на втілення проектів економічного розвитку, які дають нові робочі місця та стимулюють цілі виробничі галузі. Кредити треба використовувати так, щоб вони приносили доход, заробляли гроші на повернення запозичень.
Але їх знову беруть для того, щоб проїсти. Однак раціон давно треба зробити скромнішим!
Якщо нинішня владна команда будь-що хоче оплачувати популістські обіцянки, щоб мати красивий вигляд перед виборцями, то нехай вливає в цю бездонну діжку заощадження своїх мільярдерів, а не перекладає борговий тягар на всю державу. Принаймні, це буде справедливо стосовно тих, хто чесно платить податки і не хоче, щоб ці гроші йшли на підтримання електоральної привабливості окремої політичної сили.
І далі нічого не зроблено для пенсійної реформи. Дефіцит Пенсійного фонду вже обраховується десятками мільярдів гривень, і уряд лише намагається хоч якось втримати цю лавину.
Тим часом розміри максимальних пенсій для деяких спритних громадян не могли б потягти і економіки країн G-8, пенсіонери-здоровані у 45 років і далі успішно трудяться, а існуюча пенсійна система не дозволяє працюючому надійно відкласти гроші на забезпечення своєї старості.
Переконаний, що запропоновані урядом способи покриття бюджетного дефіциту через податок на розкіш, збільшення акцизів на вино та скорочення зарплат чиновникам не дадуть очікуваного ефекту. Це напівзаходи обмеженої дії.
Адже забрані кілька сотень гривень із невисокої зарплати спеціаліста державного відомства не нагодують бідних. Підвищені акцизні ставки доб'ють слабке виноградарство та виноробство і посилять "оковитизацію" народу. Власники коштовних маєтків і яхт, які зараз укорінилися у владі, все одно не платитимуть із них ані копійки.
Якісною реформою, яка дасть швидкий позитивний результат, могло б стати введення сільськогосподарських земель у ринковий обіг. Для цього проурядовій парламентській більшості треба відпустити гальмо і скасувати мораторій на торгівлю землею. Таке рішення, без сумніву, приверне на село іноземних і вітчизняних інвесторів, стимулюватиме розвиток с/г виробництва та забезпечить зайнятість безробітних селян.
Нереформаторським є зволікання уряду з підвищенням тарифів на газ. Це вже призвело до зменшення власного видобутку палива, оскільки його реалізація на внутрішньому ринку за значно заниженою вартістю економічно невигідна і не дозволяє нарощувати потужності.
Дешевизну газу компенсує державний бюджет, що забирає гроші з фінансування пріоритетних програм розвитку. Також низькі газові тарифи і далі продовжують життя в умовах "енергетичного комунізму", не стимулюють до модернізації житлово-комунальної галузі та раціонального використання енергоресурсів, не формують нову енергоощадну свідомість населення.
Про нерішучість Кабінету міністрів проводити реформи свідчить і неврегульоване питання з адмініструванням і поверненням податку на додану вартість. Невідшкодований ПДВ створює економічний клінч, коли бізнес не може спрямовувати ці кошти в подальший розвиток, зате змушений платити величезні відкати корумпованим чиновникам.
Уряд декларує, що займеться ПДВ - так робіть це! Або повертайте, або зменшуйте, або скасовуйте, але не залишайте цю проблему наодинці з бізнесом. Спливає час, і невирішеність цього питання дає лавинний негативний ефект для всієї економіки.
Без конкретних і негайних реформаторських кроків країна стрімко втрачатиме свої внутрішні та зовнішні можливості. Не зміцнившись економічно, Україна залишатиметься другорядним суб'єктом на міжнародній арені, від якої буде легко домогтися поступок навіть всупереч її інтересам.
Жорстких реформ не слід боятися і з ними не можна зволікати. Треба чесно визнати і відверто сказати суспільству про те, що економіка країни - в глибокій ямі. Виборсатися з неї можна лише через непопулярні, але необхідні заходи. Це потрібно людям і державі. Ми самі повинні схвалити і підтримати реформи, а не проводити їх під тиском із зовні.
Гадаю, Президент Віктор Янукович це добре розуміє. Йому слід особисто дати імпульс волі уряду, щоб замінити пропаганду реформ власне реформами.
