Якось шукаючи для себе в інтернет-мережі одну річ, натрапила на цікаве оголошення: «Виготовлення надійних замків без ключів – ключ у голові». Здивувалась, як це? Вирішила познайомитися з людиною.
Володимир Шадіков тепло зустрів мене біля воріт і відразу почав розповідати про свій замок. Насправді його ніде не побачила, однак хвіртку відчинити не змогла. Пан Володимир зробив це сам, а далі каже: «А тепер спробуйте вийти». Я здивовано намагалася відчинити, але все марно. «Отож-бо, — каже господар, — якщо злодій й зайде до двору, то просто так не вийде».
По всьому ґаздівству таких секретних замків є 17. Жодні двері в будинку не відчиняються просто так: то тут прихована кнопочка, то там — потайний засув. «Буває так, — пояснює мій співрозмовник, — що забуваю свої секрети, а загалом дуже зручно, бо не потрібно носити з собою цілу зв’язку ключів. Але ось, до прикладу, ці маленькі ворота уже більше ніж 20 років не можу відчинити, оскільки забув код. Тож потрібно ще й мати добру пам’ять, аби потім не мучитися».
Як дізналася, Володимир Леонович родом із Білорусі, з міста Вітебська, за фахом інженер, закінчив Білоруський політехнічний інститут. Однак уже майже 40 років живе і творить в Ужгороді. Разом із дружиною Марією виховали сина, мають онука, які мешкають неподалік.
Власне, далі було набагато цікавіше. Перше, на що звернула увагу, – це око. Його нагадує одне з вікон оселі. Трохи нижче на фасаді чарівного будиночка розташована кована емблема — герб родини. А біля входу «оселилися» вирізьблені самим господарем лебеді. Ці благородні птахи є символом любові й вірності. А загалом тут відчувається, що все зроблене з любов’ю: металеві ковані квіти, власноруч зроблені меблі, двері, на стінах красується різьба по дереву.
Однак найбільша гордість господаря — майстерня, в якій є з десяток верстатів, не одна сотня інструментів. Усе — в ідеальному порядку, бо реманент майстер поклав так, що може його із заплющеними очима знайти. Тут пан Шадіков працює щодня: шліфує, вирізає. Так, зокрема, народився пристрій для очищення… кукурудзяних качанів.
«Звідки стільки токарно-свердлильного обладнання?» — цікавлюся. З’ясувалося, що щось майстер на всі руки знайшов із сином в пункті здавання брухту, щоправда, потрібно було взамін привезти 2 тонни металу. Відтак верстат відремонтували, і зараз працює як швейцарський годинник.
— Нема такої роботи, за яку б я не взявся, — каже пан Шадіков. — Вигадайте мені щось, я все зроблю.
Криниця для... шашликів.
Далі господар демонструє окрасу всього ґаздівства — колибу. Чото тут тільки не придумано! З виду ніби криниця, а виявилося — пристрій для… смаження шашликів, який Володимир Леонович вигадав десь 30 років тому. Приготування м’яса для його родини — це особливий ритуал. Секрет винаходу в тому, що вогнище горить на глибині півтора–два метри, відтак, коли залишається розпечена грань, туди на підвішених шампурах опускають м’ясо, картоплю чи овочі, щільно закривають таку собі криницю заслоном, і все це смажиться у власному соці. Всього за 25 хвилин страва готова. До всього ж господар — великий фіґляр. Жартує, що коли смачно пообідав, потрібно і неодмінно відпочити… І, не перестаючи дивувати, на ланцюжках опускає саморобне ліжко-гамак. А потім демонструє розсувний стіл, за яким часто збирається велика родина.
Цариця-бочка
Але і на цьому дивовижна екскурсія подвір’ям не закінчується. Бо газда запрошує до комори. Тут майстер демонструє ще одне своє захоплення — дубові бочки для вина, капусти, грибів, меду. Близько 50 експонатів з дерев’яними кранами, підставками. Царицею комори господар назвав спеціальну бочку-винометр. Це для того, аби знати, скільки ще напою залишилося. Слід покрутити зайця за вуха, а коли той усміхнеться — потече вино. Крім того, у доробку майстра є різні банні причандалля (наприклад, відро-душ для сауни), вазони для квітів, черпаки, дерев’яні підноси для кави, фужери для вина, кухлі для пива.
У будинку також очі розбігаються. Найперше звертаю увагу на розташований у центрі вітальні саморобний камін та дерев’яний сервант. Що цікаво, господар хоч і не вживає спиртного, однак «заначки» для гостей у секретній схованці має. Або ось, до прикладу, стіл, у центрі якого змайстровано схованку для пляшки. І таких секретів ще чимало.
Не дивно, що сусіди називають хату пана Шадікова мистецьким музеєм. У всіх кімнатах тут красуються різьблені картини. Найбільш захопливо майстер розповідає про ту, де архангел бореться за добро. Він взявся за роботу над нею після того, як побачив у Німеччині щось подібне.
Винахід — ліфт
Моє ж найбільше захоплення викликав механічний ліфт на одну людину. Оскільки будиночок невеликий, то не так легко було його вписати в інтер’єр. Зараз господар щодня піднімається на мансардний поверх, де розташовані його опочивальня, робочий кабінет, у центрі якого – початок усіх його винаходів – величезний кульман. До речі, вікно у цій кімнаті є тим самим оком. Ліфт родини Шадікових функціонує уже понад 20 років. Механічний підйомник працює на електроенергії й обладнаний безпечною решіткою, що оберігає від падіння. Щоправда, є й інший шлях підйому на мансарду – східці знадвору. Проте вони дуже круті, й немолодому подружжю все-таки важко ними підніматися. А коли чоловік захоче попити каву, то на спеціальному механізмі опускає тацю дружині.
Загалом в арсеналі ужгородця є чимало цікавих побутових винаходів. До прикладу, у передпокої у стіні вмощено шафу для взуття, яка обертається, є також багато потайних комірчин для зберігання продуктів, у кухонному куточку вмонтовано прасувальну дошку. Та й спальний гарнітур білого кольору в сучасному стилі виявився переробленим із старого комплекту, який давно віджив своє.
Марія Петрівна, дружина винахідника, розповідає, що чоловік не любить витрачати час марно, просто так не буде сидіти й читати газети. Читає, але заради просвітництва. Він весь час щось майструє. А буває коли не спиться, то вигадує якусь нову конструкцію. На ранок макет зазвичай готовий. В свої 72 роки Володимир Леонович живе працею і прагне у найближчих планах реалізувати ще один свій винахід: встановити на гаражі інфрачервоне світло для того, щоб ворота самі відчинялися, коли син під’їжджатиме.
До речі, після розмови зі мною пан Володимир поспішив у майстерню. Виявляється, пообіцяв виготовити якусь деталь для крісла у зубному кабінеті...
Розмовляла Надія Сарана, газета "Новини закарпаття"
