У одному з попередніх номерів «Замок» розповідав про свято вина у знаменитій угорській провінції Токай. Тема виноробства актуалізується найближчими днями і для Ужгорода – незабаром у обласному центі пройде вже традиційний фестиваль молодого вина «Закарпатське Божоле». Поки виноградарі підбивають підсумки цьогорічного, одного з найвдаліших урожаїв винограду за останні роки, «Замок» вирішив поцікавитися, винною історією та традиціями міста над Ужем.
Напій із середніх віків
Винна культура, традиції виноробства та винопиття – це одна із головних особливостей Закарпаття, за якою його ідентифікують представники інших регіонів. Вино в нашому краї, кажуть історики, з’явилося ще в далекому середньовіччі.
І хоча зараз серед районів Закарпаття основними постачальниками сонячного напою вважаються Берегівщина та Мукачівщина, для Ужгорода виноградарство та виноробство – тема особлива. Не дарма пагони виноградної лози прикрашають саме герб нашого обласного центру.
З’явилася така геральдична емблема ще у 17 столітті. Це зараз важко собі уявити, що колись на міських пагорбах, нині щільно окупованих архітектурою, росли неосяжні «плантації» винограду. Однак вже на початку 17 століття в місті, згідно офіційного перепису, нараховували 156 виноградників міщан та 20 великих панських (замкових) виноградників. Усі вони разом щороку давали більше 800 бочок вина!
В основному ужгородське вино постачалося в Польщу, проте, бувало, доправлялося аж до Балтійського моря. Таким чином виноробство почало відігравати значну роль у торгівельному житті стародавнього Ужгорода. Що цікаво, у самому місті, починаючи від дня Св. Юрія (23 квітня за старим стилем) до Св. Михайла (8 листопада) лише граф мав право торгувати вином. І тільки взимку це дозволялося робити і решті містян. Ці та чимало інших цікавих фактів про виноробство можна відшукати у історико-популярних працях ужгородських дослідників – Йосипа Кобаля та Сергія Федаки.
За свідченням істориків, виноробство на Закарпаття привезли італійські володарі міста – графи Другети. Умови для вирощування виноградної лози тут були цілком сприятливі – пагорбиста місцевість, вулканічні грунти, збагачені залізом, а також доволі теплий клімат – ідеальне поєднання для дозрівання соковитих грон. А для зберігання зібраного урожаю вина в місті в різні часи була створена ціла мережа винних погребів. Так, вино настоювалося у підвалах самого замку, а також в околицях поблизу нього, ба навіть на міських окраїнах.
Частина льохів збереглися й по сьогодні. Деякі отримали «друге дихання» завдяки ужгородським підприємцям, сучасним виноробам-ентузіастам, проте багато з історичних підземель все ж залишаються нині в жалюгідному стані.
Чорний список. Підвальний ряд
На жаль, у цей чорний список під назвою «Забуті і занедбані» потрапили погреби на одній з наймальовничіших та найзатишніших вуличок Ужгорода – Івана Ольбрахта. Інша, давніша назва вулиці Підвальний ряд (Винний ряд). І це не випадково: саме тут, навпроти ботсаду Ужгородського національного університету, по той бік дороги, встеленої старовинною бруківкою допитливі ужгородці можуть запримітити металеві ворота. Зараз вони скидаються на звичайні гаражі. Проте за цим начебто буденним виглядом ховаються видовбані в андезитовому тілі Замкової гори старовинні винні погреби. Їх тут близько трьох десятків. Точно сказати, коли саме вони були створені, історики не беруться, проте відомо, що не пізніше 17-18 століття. Саме через них вулицю, яка 1890 році налічувала всього 11 будинків, назвали Підвальним рядом. Таку назву вона зберегла і у міжвоєнний час. До Першої світової Підвальний ряд був улюбленим місцем відпочинку ужгородців. Багато з них у вихідні та святкові дні навідувалися сюди, щоб скуштувати якийсь із багатьох сортів місцевих вин (рислінг, фурмінт і т.д.). Нині ж тут, на жаль, нема ні діючих дегустаційних залів, ні винних погребів. Прорубані пустоти в горі, звичайно ж, все ще існують, проте ті з них, ворота на яких закріплені не надто ретельно, переважно заповнені сміттям й непотребом. Важко уявити, що тут колись зберігався королівський напій.
Наразі ця невід’ємна частина ужгородської історії «законсервована» у жалюгідному стані. За наявною у автора інформацією, ця територія зараз знаходиться у приватній власності одного із ужгородських депутатів. Однак, на жаль, власник не поспішає «оживити» старі історичні погреби, перетворивши їх на ще одну туристичну родзинку Ужгорода.
«По-перше, відновлення старовинних приміщень – це дуже вартісні роботи, – каже, член ужгородського міськвиконкому, голова закарпатського відділення Союзу підприємців та промисловців України у Закарпатській області Маргарита Мощак. – «Не кожна фізична особа може взяти кредит на їх проведення. Тому мало хто береться за відновлення чи збереження історичних пам’яток. Набагато легше поставити МАФ із пиріжками, і вже завтра отримувати прибутки, ніж вкласти шалені гроші і незрозуміло коли отримати віддачу».
Тим часом за кордоном ентузіастів, які готові вкладати власні кошти у відновленні старовинних споруд та приміщень, всіляко стимулюють: на певний час звільняють від податків, створюють пільгові умови кредитування, відшкодовують частину коштів на реставрацію тощо. На жаль, у нас поки до такого розуміння з боку влади ще дуже далеко. Тим часом багато цікавих пам’яток занепадають і руйнуються.
Королівські підвали. Втрачені назавжди?
Інша вельми цікава історична пам’ятка «чорного списку» – це Королівський підвал часів Австро-Угорщини на вулиці Собранецькій. Свою назву найбільший в Ужгороді винний погреб отримав не просто так -- він й справді належав королю. Сюди міщани звозили десятину свого врожаю вина – обов’язковий королівський податок.
Значно пізніше, вже у радянські часи, в підземеллі розташувався колишній культовий ужгородський ресторан «Скала». У ньому проводило час старше покоління містян, туди обов’язково навідувались гості міста, адже окрім обіду їх очікувала екскурсія майже півкілометровими підземними ходами. Відкритий заклад був у 1968 році. Ексклюзивний ресторан складався з п’яти різних залів (малого, великого, бару, мисливського, дегустаційного) й знаходився на глибині близько 20 метрів.
Розпізнати нині «на око» місцезнаходження колишнього Королівського підвалу та славетного ресторану важко. Орієнтиром може слугувати будинок під номером 32 з правого боку вулиці Собранецької.
На початку 90-их ресторан занепав. На самому пагорбі, в надра якого врізалися ходи винних льохів почала активно вестися забудова. Окрім приватних будівель на горі мов гриби повиростали різноманітні ресторани та готельні комплекси. Можливо саме під вагою численних споруд порода дещо змістилася, що вплинуло на циркуляцію підземних вод. Почалися серйозні зсуви та обвали, а тому старовинні зали стали небезпечними для перебування. Таким чином приміщення стали непридатними для використання.
Однак, у березні 2008 року відновити старовинні погреби все ж взялися власники приватного готелю, зведеного безпосередньо над підземними приміщеннями. Для цього вивезли 186 вантажівок сміття, накопиченого за роки незалежності України. Там планували облаштувати дегустаційний зал. Тоді власники навіть провели спеціальну екскурсію погребом для представників ЗМІ. І навіть отримали похвалу-заохочення від тодішнього «губернатора» Олега Гаваші. Проте… Відновити функціонування ні культового ресторану, ні давніх погребів так і не судилося.
Чи вдасться це зробити у майбутньому і чи буде це відновлення економічно вигідним (а отже чи візьмуться за нього якісь приватні структури) наразі сказати важко. Зсуви вже були помітні у 2006-2007 роках. Протягом наступних років процес руйнування не припинявся, продовжується він і нині. І це не може не викликати жаль, адже таким чином місто безповоротно втрачає вагому і цікаву частинку своєї історії. І матеріальну у тому числі, адже окремі ходи льохів викладені ще старовинною цеглою…
Колишній Королівський підвал – не єдиний винний льох на Собранецькій. Існував цілий ряд інших, значно менших. Ще одна серія підземель прорубана була у горі на сучасній вулиці Кошицькій. На жаль, зараз вони теж практично повністю забуті…
Позитивніприклади
Проте «не все так погано у нашому домі». Сьогодні у місті є ряд позитивних прикладів відновлення стародавніх винних льохів. Так, в Ужгороді діє кілька дегустаційних залів. Найвідоміші «Шардоне» на Волошина та в приміщенні винних погребів Ужгородського замку. Продегустувати закарпатські винні трунки можна й в кількох готельно-ресторанних комплексах міста. В обласному центрі двічі на рік проводяться вже традиційні фестивалі «Закарпатське Божоле» (відбувається вкінці осені) та «Сонячний напій» (заполоняє місто п’янкими ароматами у травні).
Один з головних організаторів цих заходів, голова Спілки приватних виноградарів та виноробів Закарпаття Олександр Ковач розповідає, що коли взявся за відновлення старого винного льоху на вулиці Волошина (нині дегустаційний зал «Шардоне»), то там був справжній «бомжатник», заповнений непотребом. Пан Олександр каже, навіть фото на пам’ять з тих часів зберіг, аби бачити, якими разючими були зміни.
Цього ж року Олександр Ковач готується до проведення чергового фестивалю молодого вина. І тут також не обійдеться без старовини та подиху історії. Адже відбуватиметься фестиваль у пам’ятці архітектури 18 ст – «Винному льосі» Ракоці. Приміщення у кінці у 1781 році збудували полонені турки. Тут розташувалися винні льохи та пивниці, а також продовольчий склад. За деякими даними свого часу навіть діяла перша потужна пивоварня. Ініціативу щодо місця дислокації фестивалю, за словами виноробів, висловила ужгородська міська влада. Для того, аби привести пам’ятку архітектури, яка роками занепадала, до належного стану, зараз її активно прибирають, вивозячи звідти вантажівки сміття. Влада сподівається, що ці кроки стануть початком відродження будівлі, яка є однією з найбільш знакових споруд центру Ужгорода.
«Це потрібно, – каже Маргарита Мощак. – Якщо ми себе позиціонуємо, як туристичний регіон, то ми мусимо орієнтуватися на певний рівень. Для туристів звичайно ж значно цікавіше, якщо ми збережемо чи відновимо якісь старі традиції, будівлі. Це значно краще впливає на імідж міста, ніж скороспілі «хайтеки». На щастя, у нас ще не зовсім втрачена культура вина. Хоча й тримається переважно на плечах ентузіастів», – зауважує пані Маргарита, яка й сама організувала дегустаційний зал в історичних льохах Ужгородського замку.
Ініціативи ужгородських підприємців та влади, безумовно, тішать. Проте все ж носять радше спорадичний, поодинокий характер. Наразі цілісної картинки з асоціативним рядом «Ужгород – герб з виноградною лозою – місто давніх винних традицій» не вимальовується. Дегустації у нас в місті радше один з бонусів до стандартних екскурсійних турів, ніж самодостатня атракція. Для останнього потрібна інфраструктура, ціла мережа історичних винних закладів, їх ідейна, концептуальна та функціональна взаємопов’язаність. Ну і звичайно ж промоція.
