За круглим столом зібралися науковці, юристи та громадські активісти.
Михайло Савчин, д.ю.н, доц., директор Центру правотворчості УжНУ, виступив ініціатором даного круглого столу, адже в області почали створюватися стихійні люстраційні комітети. З іншого боку, існує загроза в Криму та на Сході України, отож у цих умовах потрібно діяти дуже обережно і що важливо, з нормальним керівництвом.
Саме тому актуально наразі розглянути наступні питання:
- механізми підзвітності і підконтрольності посадовців і органів влади;
- правова природа люстрації і переатестації публічних службовців та заборона на професію;
- забезпечення реальних і дієвих механізмів дорадчості в ухваленні владних рішень та критерії формування люстраційних інститутів;
- громадські зв’язки органів влади та правова основа діяльності громадських люстрацій них комітетів.
Отож науковці вирішили об'єднати зусилля та обговорити алгоритм створення та функціонування люстраційних комітетів.
Василь Лемак, д.ю.н., проф., чл.-кор. НАПрНУ, зазначив, що слово люстрація нині популярне в дуже широкому контексті. Взагалі ж люстрація, а точніше необхідність її, виникла після Другої світової війни. У правових системах з'явилися так звані запобіжники повернення диктатури.
Люстрація - це напрям державної політики, якщо розглядати її з юридичної точки зору. Вона має здійснюватися на основі певних законів та за чітко визначеними правилами відповідними людьми.
Якщо узагальнити досвід країн, котрі проводили люстрацію, то бачимо, що її мета - захист демократії та основ конституційного ладу.
Друга мета - захист у вужчому змісті, захист безпеки держави від підривної діяльності спеціальних розвідувальних служб інших держав. Проблема активності російської розвідки стояла і в інших країнах. Саме тому вони так швидко ввели механізми люстрації.
Третя мета - очистити державний апарат, привнести до нього нові методи роботи, як от усвідомлення того, що чиновник служить людині. Також державний апарат слід очистити від людей, які були причетні до порушення прав людей та розкрадання майна.
Остання мета - зміна політичної еліти.
Є, звісно, сподівання, що часткова люстрація забезпечиться за рахунок виборів. Однак по суті вона є окремим явищем і повинна здійснюватися окремо. До того ж можна діяти простими законами України, адже корупціонерів не обов'язково слід люструвати, їх просто треба віддати міліції.
Нинішній люстраційний комітет - це жорсткий громадський контроль та організація громадського тиску.
Наразі є декілька нормальних законопроектів про люстрацію, існує концепція закону про люстрацію тощо.
А та активність громадянського суспільства в контексті люстрації, яку ми бачимо, - це нормально, адже тиск громади має бути.
Андрій Головач, к.і.н., доцент кафедри теорії та історії держави і права УжНУ, зазначив, що історичний досвід свідчить про те, що люстрація подекуди перетворюється на процес "полювання на відьом". Отож, до нього слід підходити дійсно зважено. Розглядаючи критерії люстрації ГЛК, пан Головач звернув увагу, що вони недосконалі. Адже наприклад, виборні посади ГЛК Ужгорода не люструє, тоді як часто вони є купленими.
Іван Стряпко, кандидат політичних наук, кафедра політології, розповів про досвід сусідніх країн, зокрема Словаччини. Там вона проводилася декількома хвилями. Перша хвиля припала на часи Чехословаччини. Її тоді проводила центральна влада. Перша частина люстрації проводилася громадськістю через моральний тиск. Потім до люстрації долучилися і самі політичні партії, котрі виключили з лав політиків, які себе здискредитували. Вони висунули 2 критерії : співробітництво зі спецслужбами та зайняття керівних посад у комуністичній партії. Тоді було створено спеціальний комітет, який займався пошуком та оприлюдненням інформації з державних архіві. Закон про люстрацію з'явився дещо пізніше.
Взагалі ж головне в люстрації - нормальна кількість критеріїв. Означає люстрація - позбавлення права протягом певного часу отримувати посади в органах державної влади. І при цьому звільнення великої кількості чиновників зовсім не є проблемою. Саме це і показав досвід Словаччини. Василь Лемак додав, що досвід показує: чим жорсткіша люстрація, тим швидше формується нова еліта та краще і більш якісно змінюється політична ситуація.
Василь Маняк, голова Громадського люстраційного комітету, зазначив, що за відсутності закону про люстрацію потрібно робити хоч щось. Отож громада Ужгорода таки спромоглася створити люстраційний комітет. Оцінювати його також мають люди збоку. Звісно, доки немає закону, з юридичної точки зору, комітет не має жодних прав. Однак він отримав легітимність у вигляді вотуму довіри від громади. Критерії для люстрації ГЛК зводить до двох. Це праця в період 2010-2014 року на систему на чільних посадах, а також причетність до Партії Регіонів, Комуністичної партії, ВМГО "Молоді регіони" та "Український вибір".
Алгоритм роботи ГЛК Ужгорода наступний: розроблені критерії передаються очільникам органів державної влади, які повинні у 3-денний строк дати їм оцінку. Так, очільник ОДА Валерій Лунченко та прокурор Закарпаття Олег Сидорчук по суті висловили прагнення співпрацювати з люстраційним комітетом Ужгорода.
Пан Ваисль також наголосив, що орган носить виключно рекомендаційну та оціночну функції. ГЛК також готовий до ротації кадрів і не є закритим. Громадськістю не прикривається, адже щиро вірить, що за ними дійсно стоїть підтримка людей.
Сергій Денисенко, громадський діяч, член ГЛК Ужгорода, сказав, що наше суспільство потребує радикальних дій. Можливо, при них постраждають і хороші спеціалісти. Але ці жертви мають служити вищій меті - очищенню владної еліти. Прийняття закону пан Сергій не очікує, бо під радикальний закон потрапить половина ВРУ. В кращому випадку, це буде ліберальний закон. Активіст переживає, що в очікуванні цього закону буде здійснено ряд призначень, яких не повинно бути. Саме для цього і було створено ГЛК. Формально він не зареєстрований, але це не головне. Головне - це критерії. Якщо їх приймуть очільники державних служб, то все буде добре. Єдине чим може згодом займатися комітет, - це розгляд окремих складних випадків.
Ярослав Сливка, представник ГО «Щит», зазначив, що в теперішніх умовах люстрацію слід проводити зважено, адже в Партію Регонів часто входили вимушено. Тож головне зараз вирішити, чи проводити жорстку люстрацію для всіх поголовно, чи робити її ситуативною для найбільш агресивних кадрів. Необхідно також провести люстрацію люстраторів.
Василь Лемак також додав, що більшість ЗМІ у Закарпатті пропагандистські, бо саме вони частково мають виконувати люстраційні функції. Отож їх роль, особливо перед виборами, значно зросла. Країні зараз потрібні незалежні ЗМІ, а не кишенькові контори. Саме тому преса має бути повністю роздержавленою. Тим більше, що велика їх частина фінансується за кошти платників податків.
***
Зрештою було підбито підсумки круглого столу.
Процеси, які зараз відбуваються носять стохастичний характер, адже процес переходу до демократії носить дещо розрізнений і хаотичний характер. Однак це є позитивом, адже дає змогу відібрати кращі рішення та кращих людей.
Головні моменти це:
- демілітаризація, а саме наявність внутрішніх військ. Проти кого вони борються всередині країни?
- деполітизація силових структур, котрі мають бути політично нейтральними;
- децентралізація влади. Території повинні стати більш незалежними.
Якщо ж говорити про стихійні люстраційні комітети, то вони все ж мають діяти у певному правовому полі, як от створювати ГО, асоціації, чи вводити регламент роботи.
Суттєвий момент люстрації - взаємодія зі ЗМІ, котрі і самі мають здійснювати сильний люстраційний вплив.
Мукачево.net
