Перша частина ексклюзивного інтерв'ю політика виданню Lb.ua.
– Ви – один із яскравих прикладів того, коли формально перебуваючи у владі, людина не асоціює себе із нею у повній мірі. Відтак – змушена змінювати «прописку». У вашому випадку – йти в парламент. Згадайте момент, коли вперше стало некомфортно у міністерській іпостасі, коли вирішили спробувати рухатися самостійно, звільнитися від корпоративних зобов'язань.
– На початку року у нас із Президентом Януковичем відбулася серйозна розмова. «В листопаді 2010-го року (час призначення Балоги в КМУ, - С.К.) ми з вами говорили: сповідуємо західні цінності, наша стратегічна мета – євроінтеграція України. Спочатку – асоційоване членство, згодом – повноцінне. З цим я й йду на роботу», – сказав я тоді.
На початку цього року стало очевидно: на практиці все втілюється не зовсім так, як декларується на словах. Відтак, нинішній урядовий майданчик – не той, з якого я можу робити щось вагоме, вести діалог із суспільством, зрештою, тримати власну лінію у стосунках із Президентом. Адже перебування у владі – це поняття світогляду, сталих цінностей, а не просто якихось короткострокових завдань. Відтак, з'явилося рішення про зміну майданчика.
– Як Президент відреагував на такі слова?
– Дуже спокійно. У нього – своє бачення, у мене – своє. Повторюю: я йшов на роботу в Кабмін, оскільки був переконаний: наш шлях – європейський, і я зможу на це попрацювати. Я й сьогодні на це сподіваюся.
– Ви вірите, що наразі ми із нього ще не зійшли?
– Більше того, я хочу вірити, що ми – разом із вами – побудуємо громадянське суспільство. Яке, як будь-яке нормальне громадянське суспільство, самостійно приймає рішення про свій шлях; про те, як має діяти влада. Тому я й обираю – як майданчик для своєї діяльності – парламент, а не уряд, де всі змушені ходити «під лінійку» – накреслену чи то з Грушевського, чи то з Банкової. Я хочу бути вільним.
– Вас в Кабміні намагалися поставити «під лінійку»?
– Ні, не було такого (посміхається, - С.К.). Маю подякувати Миколі Яновичу.
– Не дуже я вірю, що не було, ну, добре… Перебуваючи у відпустці на період кампанії, ви хоч не сидите в першому ряду, поміж інших міністрів, коли Президент погрожує їм «повідривати голови», «повідкручувати ноги».
– Не думаю, що я комусь би дозволив так із собою поводитися.
– Навіть Президенту?
– Навіть Президенту. Тут питання людської гідності. Інша позиція – у твоїй ефективності на займаній посаді.
– Уточнимо відносно січневої розмови з головою держави. От, ви кажете: у мене – своє бачення, у нього – своє. Але якщо раніше це бачення збігалося, а нині вже ні, і ви про це людині говорите, вочевидь, вона має якось прореагувати. Він мовчки вислуховує; відхрещується від європейського вибору; апелює до непорядних чиновників, які його підставляють, що саме?
– Наші розмови набагато дипломатичніші. Було не так.
Я сказав, що як громадянин поважаю посаду Президента. Проте якщо державні пріоритети змінено і Європа - більше не наша мета, тоді посада в уряді мені не потрібна. Однак, як рядовий українець, все одно поважно ставитимуся до Президента, бо це - інститут держави. Словом, ми зрозуміли одне одного.
– Так Янукович підтвердив, що пріоритети змінилися?
– Ні. Більше того, навіть сьогодні (інтерв*ю записувалося минулого тижня, - С.К.), на зустрічі з українськими дипломатами, голова держави підкреслював: євроінтеграція – перший пункт порядку денного.
– Довгий час так воно і було. Особисто я точно не можу назвати день, що став «точкою неповернення», коли все раптом змінилося. Сьогодні всі мовчки погоджуються – хоча вголос про це й не говориться – пріоритети дійсно змінилися. Але коли саме це сталося: 11 жовтня 2011-го, коли провалилася угода з ЄС, коли у самій Європі почалася криза?
– Багато залежить від суспільної позиції. Що каже нам соціологія? За часів Ющенка європейський вектор обирало 40-45% українців. Сам Ющенко щиро хотів просуватися у цьому напрямку, однак не мав достатньої підтримки української громади.
Сьогодні відсоток громадян, що виступають за євроінтеграцію, більший. Позиція влади офіційно теж не зазнала змін. Однак в реальності відбувається дещо інше.
Очевидно, коли ми хочемо інтегруватися в західний світ – докладаємо для цього максимум зусиль: застосовуємо певні дипломатичні методи, знаходимо способи якнайшвидше виконати «домашнє завдання». Коли ж бажання інтегруватися насправді немає – шукаємо причини для конфлікту. От зараз ми в ситуації, коли конфлікти створюються навмисно. Тимошенко – лише один із епізодів, що створили штучний конфлікт між Брюсселем і Києвом.
– Штучний?
– Так. Оскільки тільки громада, безпосередньо на виборах, повинна була давати оцінку діям Тимошенко, а аж ніяк не судова система.
– Громада є доволі пасивною, практично мовчки погоджується з тим, що відбувається.
Громада розчарована результатами роботи команди, в якій працював і Балога, і Ющенко, і Тимошенко. Треба чесно сказати: багато обіцянок щодо розвитку держави не були виконані. Тому з’явився попит на «сильну руку»; лідера, що ні з ким не домовлявся, а працював над розбудовою власної команди. Згадайте: Партія регіонів, якою ми її сьогодні знаємо, формуватися почала дуже давно. До того ж, вони завжди самостійно брали участь у виборах, не створювали масштабних коаліцій.
Відбулися логічні речі. Команда, що знаходилася при владі до 2010-го, не виправдала надій. Виборці призначили нову команду.
Свого часу, центр і захід України дали мандат на управління державою демократам. Згодом, центр і захід України цей мандат у них забрали. Якщо Янукович не врахує цю позицію; якщо не виконуватиме того, що обіцяв під час виборів, з ним відбудеться те саме. Роботу оцінюватиме не Захід, а власний електорат.
– Штучні конфлікти представниками влади можуть створюватися підсвідомо. Хіба щиро ці люди хочуть в Європу? Вони від неї ментально, навіть з огляду на вік, занадто далекі.
Але кожний має родину, дітей. Якщо хтось заробляє гроші в Україні, то витрачати, зрозуміло, хотів би їх у Європі.
…Давайте конкретно. Що, за останній рік, відбулося для «європейського прориву» України? Самміт скасовано, угоду не підписано… всі чекають результати виборів у ВР. Хто сказав, що ми наблизилися до пріоритетів, накреслених ще 2003-го, за часів Президента Кучми і Прем’єра Януковича? Так, Ющенко для цього щось зробив, профільні міністри докладали зусиль. Але сьогодні ми на цьому шляху зупинилися. Почали робити помилки. Причому помилки робляться як раз для того, щоб зупинитися!
– Якщо внутрішній конфлікт для вас настільки серйозний, чому було б одразу, ще взимку, не піти з Кабміну? Навіщо зберігати за собою крісло весь цей час? В балотуванні воно не надто допомагає.
– Крісло не я за собою зберігаю, його зберігає Президент. В червні, коли голосувався закон про мовну політику, а зібрати «під нього» голоси було не так просто, наша група (соратники Балоги в ВР, так звана «група ЄЦ», - С.К.) вирішила не голосувати. Ми світоглядно не сприймали той закон. І я прямо про це сказав Президенту. Президент відповів: «Я прошу тебе працювати. Принаймні, до завершення виборчої кампанії».
Ця наша розмова була телефонною. Що, до речі, також показово.
– Нинішній Кабмін – команда ретроградів, які ментально не здатні розділяти європейські цінності? Багато хто на Заході в цьому переконаний, та й ви самі це чудово розумієте.
– Дозвольте мені з етичних міркувань не давати подібних оцінок. Як би там не було, за визначенням уряд – одна команда, сформована Президентом. Необхідно розуміти: першу скрипку згідно конституційних засад грає все ж Президент, а не прем’єр чи будь-хто з міністрів.
Тут важливий іще один аспект. Очевидно, що стосунки із Заходом та Сходом ми маємо розвивати на паритетних умовах. Відтак, в Президента повинна бути команда – прем’єр, віце-прем’єр, міністри – з якими рахуються, поважають їх позицію і на Заході, і на Сході.
(після паузи, - С.К.). …Біда в тому, що ми сьогодні втратили стосунки не тільки із Заходом, а й зі Сходом.
Візьмемо приклад Росії. Спочатку ми не могли домовитися про газ, утилізаційний збір, потім – м’ясо, молоко. Найвищі чиновники зустрічаються, тиснуть одне одному руки, але проблем тільки більшає.
Відтак, необхідно визначитися, яка людина з команди Президента зможе налагодити відносини з РФ. Далі ігнорувати це питання неможливо.
– Путін особисто не дуже любить Януковича.
– В політиці не буває «особистого», існують тільки інтереси. Очевидно, інтересом Путіна є вплив на Україну. Україна має свої інтереси. Завдання Президента – призначити на посаду людину, що могла б забезпечити реалізацію цих інтересів; в тому числі зупинити згортання економічних відносин України й Росії. Зупинити війну на знищення команди Президента, що йде сьогодні.
В широкому розумінні, ми не маємо право накопичувати негативне сальдо у наших двосторонніх стосунках.
– Буває в політиці «особисте». Приклад - вирок для Тимошенко. Ненависть Януковича до неї – щось з категорії ірраціонального. І це, до речі, також позначилося на відносинах з РФ.
– Із будь-якої ситуації потрібно шукати вихід. В політиці інакше неможливо.
– Ваші слова вказують на те, що для покращення відносин із РФ Києву варто змінити переговорників.
– Президентські вибори у нас 2015-го, так? З цієї точки зору, маємо говорити про те, що Кабмін доцільно формувати не за партійною ознакою, як сьогодні, а на принципово інших засадах. Так, аби уряд мав у своєму складі представників тієї електоральної бази, на підтримку якої розраховує Віктор Федорович. І переговорники, яких ви маєте на увазі, там мають бути.
Йдеться про команду, яка була б навіть не стільки комфортна для Президента, скільки вигідна Україні.
– І зрозуміла елітам.
– Так, елітам, які б повірили у те, що є баланс у прийнятті рішень.
– Сьогодні балансу немає. Так?
– Думаю, що немає.
– А той вільний простір, що ще залишився, скорочується, оскільки бали стрімко набирає «Сім’я».
– Коли хтось набирає, то хтось неодмінно втрачає. Кожен плюс має мінус. Закон природи такий. «Сім’я» може набрати бали, але їх втратить – на рівні загальнонаціональної підтримки – інститут Президента, Уряд.
Якщо згадали 2015-й, доцільно говорити про це крізь призму Верховної Ради.
– Не в контексті обрання президента в парламенті, але того, що ВР має виступати для Президента головним майданчиком підтримки. Так?
– Точно. Коло людей, з якими працюватиме Президент, повинно розширюватися. Можливо, це будуть представники опозиції – держава ж наша одна.
І тут я впираюся в інше питання: а чи захоче Президент - з точки зору того, куди ми рухаємося, що будуємо – поділитися повноваженнями, сферами відповідальності…
– І прибутками від «потоків».
– «Потоки» мене не цікавлять (сміється, - С.К.).
– Давайте конкретно: яка вірогідність зміни чи не зміни складу КМУ після парламентських виборів?
– Персоніфікація мене не цікавить взагалі. Як хочемо мати результат – маємо працювати із тим, хто є найбільш ефективним. Навіть якщо сама людина не дуже «комфортна».
– Відомо – ми про це писали – що під час недавнього візиту в США, представники «Сім’ї» позиціонували себе як майбутній новий уряд. Конкретизуйте, як розцінюєте імовірність того, що після виборів відбудеться іще більше звуження політичного поля, а всю владу остаточно буде сконцентровано в руках представників однієї групи? Нехай це остаточно вб*є конкуренцію, нехай є не зовсім правильним, натомість – зручним та зрозумілим для першої особи.
– Якщо підуть за цим сценарієм – крах системи нинішньої влади невідворотний.
– Ясно. Повертаємося до теми парламентських виборів. Зізнайтеся чесно: ви взагалі вірите, що сьома ВР зможе на щось впливати, щось міняти? Замість слухняного «одобрямсу» буде конкурентне середовище?
– Коли є баланс у парламенті – виконавча влада працює в повну силу. Якщо ж влада має дві третини, 250 і більше голосів, стимули для роботи втрачаються. Ну, навіщо за таких обставин зважати на опозицію?
Опозиція, в такому разі, неминуче зникне, а питання про інститут парламентаризму вже не стоятиме. Тоді рішення прийматиме вулиця. В тому числі щодо того, чи працюватиме ця ВР повну каденцію.
– Це стихійні бунти.
– Сьогодні можна тільки моделювати події. Але для кожного зрозуміло й очевидно: влада потребує балансів. Нехай функціонуватиме провладна більшість, але має існувати простір для опозиції, і не всі ініціативи більшості повинні діставати однозначну підтримку. Оце – здоровий парламент, за якого працюватиме, як казав, і Кабмін, і Президент. В протилежному випадку наша колія – запасна.
