На глибоке переконання Нонни Пилипівни Молнар (Коробейник) Голодомор був влаштований штучно тодішнім людиноненависницьким режимом.
Молнар (Коробейник) Нонна Пилипівна народилася 29 липня 1922 року у с. Ушня Менського району Чернігівської (нині Сумської) області.
У часи страшного Голодомору сім’я Нонни Пилипівни Коробейник проживала у м. Дніпропетровську. Батько працював службовцем у банківській установі, а мати — завідуючою шкільної бібліотеки. Сама Нонна навчалася у ті часи в середній школі №75 м. Дніпропетровськ. Вона і зараз з жахом згадує ті часи, які на все життя залишилися у дитячій пам’яті.
«У цей період було дуже важко жити навіть у місті. Мої батьки в умовах страшенної скрути змушені були продати всі свої коштовні речі у торгзін. Туди ж був проданий і мій хрестик», — з мукою у голосі згадує Нонна Пилипівна. На щастя, для співробітників банку було влаштовано їдальню, де могли харчуватися і їхні сім’ї. Доводилося кожного дня іти в інший кінець міста, щоб отримати оту «бурду», в якій плавала одна засмажена цибуля. «До сьогоднішнього дня я не можу її їсти, але це врятувало нам життя» — продовжує Нонна Пилипівна. Директором банку, який як міг проявляв турботу про своїх людей та їх сім’ї, був пан Фішман, котрий у післявоєнні роки очолював Мукачівський державний банк.
З болем у голосі вона згадує людей із села, які шукали порятунку у великому місті. Страшно виснажені, опухлі вони підбирали у грязюці під парканом гриби-поганки, їли їх і тут же на очах маленької Нонни помирали. — Цей жах я ніколи не забуду. Моїх дідуся та бабусю, які мали гарне селянське господарство на Херсонщині розкуркулили. Від них забрали геть усе і вигнали з рідної хати. Шукаючи порятунку від голоду, вони знайшли собі прихисток у родичів на Черкащині. Інших родичів, які тікаючи від голоду хотіли виїхати до Росії, загороджувальні загони туди не пустили. Їм все ж вдалося втекти на Кавказ, де врятували їх, як і багатьох українців, місцеві чеченці.
Бабуся Молнар Н. П.
Після Голоду, десь у 1936-37 роках, ми їздили на Донбащину. Так там, ще у той час, села були, як після війни. Господарства були зовсім запущені, люди помирали сім’ями, нікому було доглядати за хатами, стирчали одні димарі.
На глибоке переконання Нонни Пилипівни Молнар (Коробейник) Голодомор був влаштований штучно тодішнім людиноненависницьким режимом.
До Мукачева вона приїхала у березні 1947 року після закінчення Дніпропетровського хіміко-фармацевтичного інституту. Аж до виходу на пенсію пропрацювала в аптечних закладах міста.
За матеріалами книги «Відгомін трагедії» (Спогади мукачівців, які пережили Голодомор 1932-1933 років в Україні)
