Виноградів готується до свого ювілейного дня народження. 750-років місто відзначить 28 серпня. До цього дня у Виноградові ведеться багато ремонтних і реставраційних робіт. Місто причепурюється.
Одним із майданчиків, на якому кипить робота – є стара виноградівська синагога. Перетворена після війни у дитячо-юнацьку спортивну школу, вона за часів Радянського Собюзу втратила свій архітектурно-унікальний вигляд. Фігурні вікна стали прямокутними, їх загратували. Зникли декоративні елементи фасаду, знищено фігурний дах. Про те, що сталося у епоху СРСР всередині – годі й говорити. На стінах досі видно кріплення від баскетбольних щитів. Самі ж стіни – у жалюгідному стані. Внутрішня частина синагоги, по суті, є знищеним спортзалом із облупленими стінами, дахом, який тече. На мансардному поверсі досі мешкає виноградівська сім’я, яку «тимчасово» сюди поселила одна із попередніх влад.
Долею історичної пам’ятки перейнявся один із заможних виноградівців, який на меценатських засадах фінансує реставраційні роботи і його кінцева мета – повернути будівлі синагоги її історичний вигляд. Те ж як синагога виглядала – архітекторам і художникам довелося відтворювати за давнім зображенням, яке збереглося на одній-єдиній поштовій листівці, – каже керівник будівельної організації підрядника, яка ремонтує історичну будівлю Шандор Балог (на фото). – Плануємо закінчити реконструкцію фасаду за два місяці, – обіцяє будівельник. – Раніше, до дня народження міста – ніяк. Надто складні ліпні елементи, фігурні карнизи, вишукана форма деталей були тут. Їх всі хочеться повернути такими, які вони були від початку існування синагоги. Для відновлення ж внутрішньої частини – потрібно набагато більше часу і грошей. Наразі ж за старовинним зображенням створено комп‘ютерну модель, креслення, за якими і ведуться роботи повернення будівлі первісної її краси. Зрештою, сама ініціатива реставрації, її процес – є подарунком Виноградову на його ювілей.
З відновленням синагоги існує певна колізія. Ця будівля є пам’яткою архітектури. Але оголошена пам’яткою вона вже у стані приведеному до статусу ДЮСШ. Коли всі цінні елементи було втрачено і знищено. Тож, оберігати потворну побілену будівлю з жахливим бетонним козирком над входом не було сенсу. Так, можна було почати неймовірно довгу і копітку процедуру отримання купи паперів, довідок тощо, але в умовах української бюрократії за той час будівля була б знищена часом повністю. Тому влада міста прийняла вольове рішення – синагогу слід повернути виноградівцям, допоки є бажання і фінансування мецената. Зрештою, вона залишиться у статусі архітектурної пам’ятки, але стане не монстроподібним непорозумінням по вулиці Пушкіна, а окрасою міста і його туристичною родзинкою, частинкою повернутої історії.
Що ж стосується єврейської громади – то її у Виноградові зараз практично не існує. У всьому районі мешкає всього 20 іудеїв. Тож, будівля перебуває у муніципальній власності, належить громаді міста.
Під час відновлювальних робіт у синагозі було знайдено примірники єврейської релігійної літератури. Старовинні книги буде збережено, як і нечисленні фрагменти старовинної ліпнини, на яких видно зірки Давида.
Ось що пише про синагогу В.Ком'яті у праці «Нарис історії міста Виноградова від найдавніших часів до 1945 року».
«У кінці квітня 1944 року тодішня окупаційна міська влада створила гетто для громадян єврейської національності. Воно займало територію, обмежену теперішніми вулицями Шевченка, Франка, Української та Пушкіна. Гетто заповнили кілька тисяч євреїв — чоловіків і жінок, молодих і старих дітей і немовлят, здорових і хворих.
У кожному єврейському будинку, в кожній квартирі з'явився уповноважений міської влади у супроводі жандармів. У жителів відбирали золоті і срібні речі, гроші, а самих їх відправляли в гетто. Тут вони під відкритим небом перебували кілька днів, а потім нещасних відвозили в табори смерті. Усе майно (меблі, домашнє начиння, одежу, взуття) звезли в синагогу. Частину добра розпродали, частину розграбували.
В липні 1944 року окупаційна військова влада розстріляла сімох партизанів — чотирьох чоловіків і трьох жінок. З них п'ятеро євреї, двоє - українці. Страту провели публічно на початку вул. Партизанської. Тіла вбитих поховали у спільній могилу міського кладовища (там, де зараз промкомбінат). Навесні 1946 року тіла вбитих ексгумовано і переховано на площі Миру.
24 жовтня 1944 року наше місто визволили війська четвертого Українського фронту».
