Виноградарем більше, ніж виноробом вважає себе Юрій Параска із села Бене, що на Берегівщині. Він колекціонує не пляшки вина, а сорти винограду й мріє відродити лози селекції Ліннера.
Виноградарі часто кажуть, що виноград любить світло і тінь – світло сонця і тінь господаря. А він, цитуючи батька, продовжує: вино – це сік гори і піт хазяїна. На Берегівщині та, власне, в усьому виноробському Закарпатті триває гарячий сезон: урожай вже зібрано, розпочалося виробництво вина.
Берегівщина – район, відомий своїми виноробськими і виноградарськими традиціями, а зараз там відроджують європейські сорти.
Близько трьох сотень елітних різновидів лози росте на Парасчиному господарстві у селі Бене. Деякі столові виногради саме дозрівають, а от ті, що для вина – вже перетворюються у напій. Винороби кажуть: цей рік дуже вдалий. От і Параска вливає у діжку свіжісінький сік – щойно з пресу: закладає медіну, один зі своїх фірмових сортів.
«Зараз в цих бочках біля тридцяти сортів вин, починаючи з мускатів – я їх дуже люблю: сухі наші мускати. Мускат оттонель, а от трамінер, от ризлінг італійський, мускат оттонель, мускат пелешкей, фурмінт самородний… Закарпаття завжди славилося білими», - показує на закутки пивниці Юрій Параска. Він колекціонує сорти винограду та вважає лозу любов’ю усього життя. «У мене три з половиною гектара виноградників, маю справді хорошу колекцію – на цей час близько трьохсот сортів – і для вина, і столових. Хтось марки збирає, має таке хобі, а я колекціоную виноград, це моя любов», - усміхається виноградар.
Цей рік вважає дуже вдалим, попри посуху. Сонце дозволило вину набрати натуральної цукристості, і, як каже Юрій Параска, вдадуться ніжні вина. Утім, Закарпаття завжди славилося сухими і зараз вони потроху набувають популярності – дається взнаки європейська тенденція.
Саме європейським сортам і віддає перевагу виноградар – у нього не знайдеш ізабельних гібридів (професійно пояснює – вино з ізабелли містить надмір метилового спирту, що дуже шкідливо). Натомість репертуар «європейців» й «аборигенів» (власне закарпатських сортів) вражає, а господар не втомлюється їх називати: «Маю шардоне, «квітковий», мускат пелешкей, мерло, каберне совіньйон, рислінг італійський, фурмінт, біанку – чудовий угорський сорт, фетяску, або ж леанку… Є кілька таких, з яких роблю потрохи вина – мускат оттонель, мускат жовтий…
Тут, на Берегівщині, жив лікар Берталон Ліннер, який за хобі мав виноградарство й вивів зо дві сотні нових сортів винограду, - розповідає Юрій Параска. Але після його смерті експериментальна ділянка згоріла. Можливо, ерез підпал,і все пропало. «Я поїхав в угорське місто Печ – там найбільший генетичний банк виноградів у Європі, де зберігаються матеріали більше ніж 1200 сортів. Так ось – разом з директором дослідного інституту ми знайшли чотири сорти селекції Ліннера – «Троянда Берегівщини», «Благословення Берегівщини», «Перлина Берегівщини» та «Памяті Гізелли». Яотримав гілочки, прискіпив їх і зробив маленьку посадку. Ці виногради – як наші рідні діти, яких ми втратили! Тож, сподіваюся, через три роки будемо пробувати вино з виноградів Берталона Ліннера».
Господар продовжує розповідати про свої експерименти: «У цьому році вперше зробив аліберне - новий для мене сорт, австрійська селекція, три роки тому привіз лозу, і от вже зібрав урожай; увидиме, що буде – треба почекати». Виноградар-винороб каже, що саме терпіння – головне в його справі. Ну, й багато праці.
Він повторює мантру: «вино - це сік гори і піт хазяїна», і каже – щоби вийшло вино, треба три речі: робота, робота і ще раз робота! І, як справжній традиційний винороб (а такий він за сімейним традиціями - з діда-прадіда), натягує напій із діжки за допомоги спеціального «пристрою», що називає «крадьожкою» - не кожен винороб має таку в своєму підвалі і точно не всі вміють користуватися. Хвалиться шардоне: говорить, що це – візитка його підвалу, класичний сухий і дуже ароматний сортовий напій. І – медіною: яскраве вино належить вже майже до десертних, але винятково за рахунок власної цукристості винограду. Цього сезону Параска знову планує зробити «айс вайн» – «льодове вино» із винограду, що вже майже перетворився на родзинки й пережив холоди на кущі, виготовляє його із трамінера.
Кількість столових сортів на господарстві Юрія Параски уже перевищує сотню – кожного року колекція поповнюється і виноградар збирає нові й нові розкішні грона. Старим лозам росте підмога – молоді кущики елітних сортів: господар і сам їх збирає – від колег і в поїздках, у тому числі за кордон, і сам прищеплює та дбайливо плекає, має цілий розсадник лоз.
Тут не можна не бути виноградарем чи виноробом, а то і тим, і іншим одночасно: ці південні схили просто створені для виноградарства – переконані на Берегівщині, тут склався союз клімату, ґрунтів та – закоханих у цю справу людей. «Ці пагорби, їх схили – найкращі: і кількість сонячних днів у році, і самі ґрунти – вулканічні породи, а на них така родюча земля – це все для винограду, він чудово себе почуває. І тут більше тисячі років розвивається виноградарство, цей край називають «кіш Токай» - маленький Токай, а я – його маленька частинка», - говорить Юрій Параска, чиї руки, певно, вже ніколи не відмиються від барви каберне, мерло та інших червоних сортів…
…Попри відчутне збільшення площ під посадками винограду і помітне пожвавлення приватного виноробства (яке відіграє неабияку роль у розвитку туризму в краї), ця справа – виготовлення власного вина приватниками - в краї все ще лишається поза законом. Доки у Києві не поспішають розглядати законопроект про дрібних виновиробників, закарпатські винороби продовжують працювати, аби в діжках і пляшках був якісний натуральний напій і – якось домовлятися з державою. Наразі їм, як от і Юрію Парасці, вдається і те, і інше…
P.S. Що вино «сік гори і піт хазяїна» - не єдина приповідка Юрія Параски. Він ще любить розповідати «виноробську мудрість»: «П’єш хороше вино – будеш жінку любити. П’єш погане вино – будеш жінку бити. Різниця невелика, але для жінки є»…
