"Останній дзвоник" у селі Боржава - з народними традиціями.
У школах на Берегівщині, де мешкає чисельна угорськомовна громада, також пролунав "останній дзвоник". Це свято для випускників має угорську назву "бологаш" (ballagás) і власні традиції. Вважають, що ці звичаї народилися у містечку Селмечбаня (нині це словацька Банська Штявниця), у 1870 році, коли студенти першої в Угорщині гірничої академії попрощалися із навчальним закладом із народними піснями. Згодом традиція поширилася на всю Угорщину.
Для того, аби побачити на власні очі як відбувається випускний по-угорськи ми завітали у невеличке село Боржава, назва якого походить від однойменної річки, що протікає поруч.
Насамперед у день випуску школярі та студенти проходять по шкільним кабінетам і співають мінорну прощальну пісню. Попереду прямує вчитель, а за нею учні - тримаючи один одного за плече.
Урочиста "лінійка" в Боржаві відбувається на порозі школи. Все навколо прикрасили живими квітами - в основному, трояндами. Квіти повсюди - і на парканах, і на сходинках, і в руках випускників.
На початку церемонії звучить державний гімн України та національний - Угорщини. Далі з напутніми словами виступає директор ЗОШ I-II ступеню з угорською мовою навчання Катерина Шаш. Вона також вручила почесні грамоти тим, хто відзначився за цей навчальний рік.
Далі слово бере голова села Йожеф Ференці. Він зазначив, що нині в країні непроста обстановка і прочитав маленьку "політінформацію" на цю тему. Однак сподівається - все складеться добре, головне зберігати спокій, жити дружно і мирно. Не забув згадати і про допомогу,яку надають населеному пункту та школі благодійні організації та угорські культурні товариства. І запрошує до слова почесного гостя свята - нового очільника районної ради - Олену Андріївну Шедер. Вона теж побажала успіхів випускникам у їх подальшому, вже дорослому житті.
А далі кожному з них вручають спеціальну торбинку з вишитими символами та ініціалами. Це теж давня угорська традиція і символізує час, коли дитина вже стає дорослою, і повинна самостійно обрати свій шлях.
"В кожній такій торбинці знаходиться зошит, шматочок соленого тіста (має угорську назву «погач»), кілька копійок та цінна порада, - розповів вчитель фізики Бейла Шаш. - Нині у нас 12 випускників, отже для кожного підготували такий подарунок - їх оздобила народна майстриня з села Вари Ілонка Варга".
Після вручення атестатів, учні дарують квіти своїм вчителям. А далі знову разом йдуть по селу, роблять коло і прямують ... на церковну службу. Реформатська церква знаходиться поруч зі школою. Там, сидячі на почесних перших місцях, слухають біблейську проповідь-притчу від місцевого священика про таланти. Головна її настанова - не закопувати свій талант у землю, розвивати його і примножувати.
"Всі ці традиції зберігалися у нашому селі навіть у радянський час, - каже Бейла Шаш. - Єдине, що до церкви тоді школярі не ходили - самі розумієте чому. А після останнього дзвоника вже останніх вісім років обов’язково йдемо до храму. Адже більшість мешканців у нашому селі - реформати".
"Наша школа побудована у 1981 році. Нині у ній навчається 92 учня, на жаль, з кожним роком їх кількість зменшувалася, - розповідає директор навчального закладу Катерина Шаш. - Однак нині, сподіваємося, що ситуація більш-менш стабілізувалася".
Хоча дилема - куди віддати свою дитину на навчання для багатьох місцевих угорців як ніколи є актуальною. Адже постає вибір на якій мові краще вчитися - на угорській чи українській. Звісно дітям, які вдома розмовляють виключно угорською, легше і вчитися на рідній мові. Однак що буде далі, як поступити в інститут чи університет, де працювати - ці питання також виникають.
Не сприйняли в селі реформи міністра освіти Івана Вакарчука (у 2007-2010 роках). Адже тоді в угорськомовних школах більшість предметів планували викладати українською. Але для цього не було розроблено ні підручників, ні методичної літератури. Тобто до нововведення не було готові ні учні, ні самі вчителі. Тому нині тут все залишається все як було.
"Найкращий варіант вивчити українську мову для угорців - це викладати її як іноземну, за такою ж методикою, - каже Катерина Шаш. - Інакше нічого не вийде, оскільки до школи більшість дітей не чують жодного українського слова. Аби вони могли володіти державною мовою на мінімальному рівні - мусимо займатися з учнями у позаурочний час, аби підтягнути до відповідного рівня".
Цікаво, а чи багато випускників планують виїхати в сусідню Угорщину?
"Можливо це дивно, але практично ніхто, - каже директор школи. - Був колись дуже важкий період, я пам'ятаю у 1996 році, коли майже половина випуску переїхала жити в Угорщину. І практично ніхто з них вже не повернувся назад додому. Нині ситуація кардинально змінилася. Багато хто планує поступати в вузи або технікуми в Мукачеві, Берегові, Виноградові, або продовжувати навчання ліцеях у Великих Берегах чи Карачині. Проблемою для учнів залишається ЗНО, далеко не всі можуть його здати з гарним результатом. Тому обирають навчальні заклади, де можна і далі навчатися на угорській мові.
Щодо Угорщини, то їздять туди хіба на тимчасову роботу, на заробітки. Але все-одно повертаються назад, на Закарпаття, бо саме тут відчувають себе вдома, більш комфортніше. Тут друзі, близькі, рідний дім і оточення. Я сама мала кілька пропозицій виїхати за кордон, але зважитися на такий крок так і не змогла".
Те, що нині відбувається в Україні для багатьох угорців Закарпаття є приводом для хвилювання. Останнім часом у селах лише і розмов про мобілізацію та призов до армії.
"Батьки хвилюються - чи не відправлять їх дитину на схід, там де нині небезпечно. Звісно у військкоматі обіцяють, що призовники будуть проходити службу на Закарпатті, однак мало хто у це вірить. А жінки проти того, аби їх чоловіків відривали від родини. Далеко не всім зрозуміла ситуація - хто і проти кого нині йде із зброєю. Єдине, що дуже сподіваємося на те, що в нас на Закарпатті подібного ніколи не відбудеться. Адже в нас немає жодних приводів для таких суперечок".
Олександр Ворошилов, фото автора
