Вистава «Ромео і Джульєтта в кінці листопада», у якій Євген Федорченко зіграв головну чоловічу роль, відбулася у рамках «Мукачівських театральних вечорів» з нагоди 65-річчя Закарпатського державного російського драматичного театру.
На сцені для мукачівців та гостей міста грав Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької.
Головну жінову роль у виставі виконала заслужена артистка України Любов Боровська. Режисером-постановником «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» стала народна артистка України Алла Бабенко.
Після вистави Євген Федорченко розповів кореспонденту Мукачево.net про дух європейського міста, що панує у Мукачеві, про гостинність та добрих місцевих людей.
– Пане Євгене, Ви вже бували у Мукачеві?
– Так, це вже другий чи третій раз я тут. Але був я дуже давно останній раз. Не зважаючи не те, що у мене тут живе племінник – син моєї сестри. Він одружений на мукачівці. Тільки шкода, що на вистави він не ходить – нічого не чує. Але я все одно щасливий, що він живе у Мукачеві, серед таких добрих людей.
– Змінилося місто з часу Вашого останнього приїзду?
– Місто стало надзвичайно гарним. Воно, наче, підточене під західний стиль. Щось на зразок Чехії, Угорщини. Прекрасне місто, привітні люди – це велике щастя. Адже, коли ти приїздиш куди-небудь і на тебе дивляться вороже – то це зовсім інше.
Усмішка і радість – це Мукачево. Більше того, колеги сьогодні мені сказали, що у тут їх прийняли так добре, як ніде: щиро, з радістю. Ми відчували цю енергію залу. Коли є це відчуття, хочеться віддати ще більше. У нас був прекрасний тандем поміж залом і акторами.
– Події у виставі «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» розгортаються у Чехії. Прогулянки Мукачевом надихнули Вас, дозволили краще відчути дух європейського міста, зануритися в атмосферу?
– Так, звісно. Воно додало. У нас склалося таке враження, що ми десь між Чехією та Словаччиною. Зовсім інші люди, інший менталітет. Все навіть не так, як у нас у Львові.
Спочатку ми трохи нервували через те, що у залі було небагато глядачів, але потім, коли ми відчули, як нас сприймають, коли пішла та шалена енергетика... Ми були окрилені від того, що нам змогла віддати невеличка купка людей. Не йдеться про велику кількість, йдеться про віддачу.
– Де ця вистава вже встигла побувати?
– Вона вже побувала на фестивалі «Золоті оплески Буковини» в Чернівцях. Ми одержали першу премію за кращу виставу сезону. Наша режисер – Алла Бабенко – була неймовірно щаслива, адже це її дітище. Вона режисер з дуже нестандартним мисленням. Я одержав премію за кращу чоловічу роль. Наші дівчата – за кращі жіночі.
– Що б Ви хотіли сказати тим глядачам, які сьогодні прийшли?
– Хотів би їм сказати велике спасибі. Приходьте завжди, а ми, хоч Львів і далеко, приїдемо з радістю. Нам непросто було добиратися сюди, але зараз ми з легким серцем і чистою душею повертаємося назад. У Мукачеві глядачі просто молодці.
Варто ходити на такі вистави – вони дуже повчальні. Навіть досі, після сьогоднішньої вистави, мене тривожить сторона сердешна. Бо ж не можна грати просто технічно, я віддаюся на повну.
