Підкарпатська Русь — таку назву мало Закарпаття у 1919—1938 роках, коли входило до складу першої Чехословацької Республіки.
Цей період по-різному трактують сучасні дослідники минувшини: одні кажуть мало не про "рай земний" і найкращий час для розвитку нашого краю, інші більш стримані у своїх оцінках. Є і такі, що негативно оцінюють "чеське панування". У першу чергу через те, що всі більш-менш "хлібні" посади були віддані чеським чиновникам - їх в Підкарпатській Русі було десятки тисяч. Вони часто досить зверхньо ставилися до місцевого люду, не бажали вчити "руську" (русинську) мову. Відповідно мали значно вищі зарплати, адже отримували ще так звану "колоніальну доплату".
Урядовою мовою була виключно чеська, що викликало загальне невдоволення місцевих жителів. Наприклад, на поштових і телеграфних урядах працювало всього 109 русинів, 306 чехів або словаків (50 – словаків, решта – чехи) та 48 осіб інших національностей. У фінансових установах працював усього 41 русин, 1182 чехів і 10 словаків. Загалом з 2262 державних службовців Підкарпатської Русі – був усього 301 русин.
"Повсюди нас вражала жахлива бідність руського населення, особливо в ужанській Верховині, неподалік Ужгорода. За тридцять миль від Ужгорода, від розкішного особняка, в якому віце-губернатор Мезнік купався в мармурових ваннах і де для чеських чиновників вибудували сотні чудових квартир, руські селяни жили в такій неймовірній убогості, що її навіть важко описати", - писав доктор Олексій Геровський, генеральний секретар Карпаторуського Союзу Америки.
Очевидно, що не все було ідеально. Але закарпатці завжди вміли підлаштовуватися під чергову владу - жити якось треба!
Утім не можна не відзначити, що "чеський період" на Закарпатті позначився рядом реформ, більшість з яких мала позитивні наслідки. За 20 років чимало було зроблено в сфері технічної відбудови та соціальної організації краю. Будувалися нові шляхи, відбувалася модернізація міст, зводилися нові будови, лікарні.
У багатьох містах з'явилися навіть цілі квартали модерних на той час будівль. Наприклад, комплекс "Малий Ґалаґов" в Ужгороді - за словами сучасного дослідника Олега Олашина подібної пам'ятки модернізму як Малий Ґалаґов (розбудова тривала з початку 1920-х до 1938 року) в Україні більше немає в жодному місті України.
Це практично окреме місто в місті, яке було зведено з певною метою: розмістити поруч урядові та представницькі установи, а також — оселити в цьому районі держслужбовців. Нині ці будівлі - и Земського уряду (сучасна ОДА), банку, суду є прикрасою сучасного Ужгорода. А поруч житлові будинки, зведені для службовців, військових та працівників інших урядових установ. Нині триває процес номінування кварталу до переліку пам'яток ЮНЕСКО.
В Хусті також є "Чеський квартал" - квартал житлових будинків для службовців та офіцерів побудований в 1924-1925 роках за проектом празького архітектора-функціоналіста Й.Фрайвальда. Інша його назва - “Масарикова колонія”.
Цікаві "чеські" будівлі, функціональні споруди, транспортні артерії (мости і т.д.) можна побачити у Хусті, Іршаві, Берегові та інших багатьох інших містах сучасного Закарпаття. Про них можна прочитати у окремих дослідженнях або статтях.
Але цікаво: як жили люди та якими були зарплати у період Підкарпатської Русі?
"За Масарика було найкраще!" (Za Masaryka bylo nejlepe!) - досі цю чеську фразу можна почути у дискусіях. Томаш Гарріг Масарик - перший президент Чехословацької республіки (1918-1935).
Бронзовий бюст Томашу Масарику встановлено в Ужгороді у 2002 році. На його честь також названо вулицю у Львові й поставлено стелу з його зображенням. Також на фасаді Мукачівського аграрного коледжу, який знаходиться на вулиці Масарика, є дошка-барельєф на його честь.
В часи його правління на Закарпатті, і в Ужгороді зокрема, розпочалося активне будівництво значної кількості адміністративних споруд, шкільних закладів, житлових будинків. Варто зауважити, що транспортний міст, поруч з яким було встановлено пам’ятник Масарику, зведено також за тих часів.
Слід зазначити, що чеські землі отримали 60-70% промисловості від колишньої Австро-Угорщини. На жаль, нова держава Європи втратила економічні стосунки з іншими країнами, і тому товари, виготовлені в Чехословаччині, мали показати свою конкуретно-спроможність на ринку.
Утім завдяки якості та низьким цінам на продукцію це незабаром стало можливим. Відроджується машинобудівна галузь, скляна та порцелянова промисловість, що продовжує традиції 18-19 століть. Не пасе задніх взуттєва промисловість - Томаш Батя (1876-1932) успішно виробляє дешеве взуття для широкого кола людей, незабаром практично для всієї Європи.
До 1930 року в Чехословаччині проживало 14 730 000 чоловік. З них 65% - чехи та словаки, 23% - німці, угорці, поляки та інші. Чеське суспільство переважно зберігає свій сільський та містечковий характер.
У галузі зайнятості найбільшу групу становлять робітники, які становлять понад половину населення Чехословацької Республіки. Друга за величиною група представлена дрібними та середніми фермерами. Ремісники, торговці та державні службовці становлять менше 10% населення.
Звісно, що найвищий рівень життя населення - у Празі, а також у багатих регіонах південної та центральної Моравії.
"Однією з найбільш відсталих частин є Підкарпатська Русь, де панує бідність і голод. У Чехословацькій Республіці досі існують великі відмінності між багатими та бідними людьми, між вищими та нижчими класами. Належність до соціального класу виявляється і в одязі, і переважно в житлі", - зазначає журнал EPOCHA (2018 рік).
Бути державним службовцем під час Першої республіки було не лише престижно, це приносило належну фінансову винагороду. Гарно платили й військовим.
Під час Першої республіки заробітна плата членів уряду була врегульована законом ще у 1918 році, одразу після створення держави. Прем'єр-міністр отримував 70 тис крон на рік, а міністри - 60 тис крон. Крім того, вони мали доплату в 40 тис крон. Голова кабінету та глава дипломатії також отримали представницьку надбавку у розмірі 50 000 крон.
Міністерська зарплата була зрівнянна із заробітком університетського професора. Чиновник заробляв в середньому 1300 крон на місяць. Шахтер - близько 1000 крон. Від 600 до 700 крон отримували вчителі початкових шкіл.
Капітан штабу у військовій службі в Празі отримував 2 653 крон, штатний офіцер у міністерстві в Празі 3 765 крон. Нижчі унтер-офіцери значно менше, сержант у військовому інституті в Празі мав "лише" 1400 чеських крон.
Цікаво, що члени жандармерії не входили до числа найбільш високооплачуваних державних службовців. Наприклад жандармерський охоронець із Західної Чехії утримував родину на приблизно 1315 крон на місяць.
Цікаво, що у 1930-х роках Ольга Шейнпфлугова (дружина письменника Карела Чапека) була найкраще оплачуваною драматичною артисткою в Національному театрі - її річний дохід становив 70 000 крон.
Але при цьому середня місячна заробітна плата в Чехословаччині в 1930 році становила всього 789 чеських крон. За них можна було придбати, наприклад, чоловічий вовняний костюм, який продавали за 698 крон, або 7 пар чоловічого взуття з середньою ціною в 101 крону.
У Празі на початку 1920-х літр молока коштує 3,30 крон, літр пива - 3,20 крон. Кілограм пшеничного борошна коштує 8,45 крон, свинина - 23 крони за кілограм, кіло вершкового масла - 48,80 крон. Чоловіче взуття можна придбати за 210 крон, жіноче - за 195 крон. Квиткок до театру коштував 10 крон, чоловіча стрижка у перукаря - 4 крони.
Аби мати уявлення про ціни на продукти в 1928 році: кілограм хліба коштував 3,40 крон, кілограм картоплі - 0,85 крон, кілограм яловичини 14,60 крон, кілограм вершкового масла - 25,75 крон, літр молока - 1,95 крон, яйце - 0,85 крони і літр десятиградусного пива - 2,90 крон.
Сучасні чеські дослідники не схильні аж надто ідеалізувати "епоху Масарика".
Так, повоєнний період хаосу змінився "стабільністю та процвітанням" 1920-х років. Чехословаччина вважалися десятою найбільш економічно розвинутою країною світу! Утім це не стосувалося заробітку людей. Адже з кожним роком існування республіки все більшими ставали "ножиці" між доходами, все більша прірва розділяла багатих і бідних...
"Слава та пишність 1920-х років, що нагадують класичні чорно-білі фільми від "Баррандова", були світом обраних. Можливо, тому вони були такі популярні. Звичайні люди могли лише мріяти жити у вищому суспільстві. Середній працівник заробляв п'ять сотень на місяць і не міг утримувати свою сім'ю. Перша республіка була також розшарована географічно за рівнем зайнятості - так було значно краще в Празі, де заробітки були значно більшими, ніж у Підкарпатській Русі, де панувала бідність та голод".
Очевидно, що доходи пересічних закарпатців за часів "чеського періоду" були мінімальними. Жили і виживали як завжди - покладаючись переважно на власні сили, на допомогу членів родини, найближчих друзів та на вищі сили.
"Проблеми у держави почали виникати із глобальною економічною кризою у 1930-х роках, яка болісно торкнеться і Першої республіки. Зокрема безробіття, що становило понад 5% населення - 738 000 осіб. Після кризи економічний розвиток Чехословацької Республіки вже почав відставати від більш розвинених країн. Останнім Ще одним цвяхом у труні став прихід до влади Гітлера до сусідньої Німеччини, завдяки якому "прокинулися" чеські німці та їх антидержавні настрої. Друга світова війна вже стукала у двері, а з нею настав і кінець Першої республіки ..."
Для Закарпаття теж настануть дуже нелегкі часи, набагато гірші за попередні. З огляду на це епоха правління Масарика буде надалі сприйматися насправді як справжній "райський період".
Нині ми в першу чергу пам'ятаємо, що залишила по собі перша Чехословацька Республіка у нашому краї. Скажімо кошторис робіт лише будівництва розкішної будівлі Земського уряду (нині Закарпатської ОДА) становив рекордні 24 мільйони чеських крон. Цей монументальний палац звели у 1932–1936 роках за проектом братиславського архітектора Франтішека Крупки. За нагоди зайдіть до нього, оцініть масштаби і оздоблення.
Просто колосальні суми за нинішніми цінами та бюджетами виділялися на впорядкування доріг, пішохідних тротуарів, мостів, набережних тощо. Уряд вкладав у Закарпаття мільйони крон. Скажімо, лише укріплення каменем берегів каналу Верке у Берегові лише у 1935 році коштувало 2 млн крон, регуляція русла Латориці в Мукачеві 2.230.000 крон, регуляція русла Тиси у Сокирниці - 1 млн крон, регуляція русла Ріки у Хусті - понад 1 млн крон тощо...
Тож сучасні закарпатці вдячні всім, хто подбав про їхнє майбутнє. Жодної політики - лише вдячність. Головне - ще зберегти це історичне надбання, яке нам колись дісталося у спадок...