Початкова школа у селі Гандеровиця на Мукачівщині зовні справляє враження діючого музею. Дерев’яна одноповерхова будівля, що розмістилася на затишному подвір’ї в тіні високих сосен, побудована ще в далекому 1928 році. З того часу практично не змінювала свого автентичного вигляду. Хіба що кілька років тому оновили покрівлю.
Модерна пам’ятка історії
Всередині ж школи замість очікуваної старовини та пошарпаності – сучасний ремонт, меблі та обладнання. «Це все нам вдалося зробити протягом кількох років, – каже завідувач школи, вчитель початкових класів Гандеровецької ЗОШ І ступеня, відмінник освіти, спеціаліст вищої категорії та вчитель-методист Марія Мартин. Школа побудована ще чехами на початку ХХ століття. Затишна й компактна, вона, все ж, розрахована не на сотні відвідувачів. Гандеровецька школа малокомплектна – тут навчається всього 13 дітей. Це учні 1-4 класів. Старші ж сільські дітки їздять навчатися у сусіднє Станово.
Сьогодні в школі працює троє вчителів. Окрім того, сюди на уроки двічі на тиждень приїжджає учитель іноземної мови.
Марія Василівна каже, що порівняно із попередніми роками цьогоріч до школи прийшла найменша кількість учнів (раніше в середньому було по 16-20). Проте хоч діточок вчиться не так і багато, усі вони забезпечені належними умовами. «Вже 3 роки, як у школі організовано гаряче харчування. Маємо новеньке обладнання, жодного старого стільчика! Думаю, наші дітки почувають себе нічим не гірше, ніж у хороших міських школах. На відміну від багатьох навіть великих сільських шкіл, у нас працюють внутрішні туалети. Тому діткам взимку не треба вибігати надвір. Усе це, здавалося б, дрібниці, проте саме вони визначають – комфортна школа для навчання чи ні». Відділ освіти Мукачівської районної державної адміністрації дуже допомагає закладу – за останні роки від крейди до меблів та техніки – всім забезпечені. Зараз мріють лише про проведення Інтернету та мультимедійну дошку.
«Можливо саме тому наші учні відвідують школу із задоволенням, – додає завідувачка. – І якщо в містах є проблема з тим, що дітки вранці не хочуть іти до школи, через це навіть плачуть, то у нас все навпаки – наші малята не хочуть повертатися з класів! Вони можуть ще довго після уроків залишатися тут, займатися в гуртках чи готувати домашні завдання. Якщо чесно, то я зі школи теж не хочу йти. Тут сама атмосфера настільки затишна і приємна, що хочеться побути якомога довше».
До речі, мріє вчительський колектив і про надання в майбутньому будівлі школи статусу історичної пам’ятки. З відповідним проханням педагоги вже звернулися до сільської ради. Це допоможе утримувати, реставрувати та зберегти цю унікальну дерев’яну будівлю.
Табір, три гурткита уроки на природі
Хоча Гандеровецька школа й малокомплектна, все ж при ній щороку діє літній оздоровчий табір «Веселка». Марія Василівна виконує обов’язки його керівника.
Також при навчальному закладі діють три секції. Кожен учень може спробувати розкрити свої здібності у гуртку «Умілі руки», «Юні аматори» чи спортивному. Марія Мартин зауважує: є дітки, які із задоволенням займаються одразу у всіх трьох гуртках. Часто в школі також проводяться різноманітні концерти, урочистості, відзначаються як державні, так і місцеві свята. «На виступи учнів приходять подивитися не лише їхні батьки, а вся сільська громада. Саме тому, на моє переконання, малокомплектні школи закривати не можна, адже найчастіше вони є культурним осередком для села». До слова, Гандеровиця й справді маленьке поселення – усього 84 хати. Це навіть менше, ніж квартир у одній міській дев’ятиповерхівці, сміється Марія Василівна.
Не дивно, що й учнів молодших класів у Гандеровиці теж небагато. «З одного боку так, дітей в класі справді мало, але з іншого – кожному учневі таким чином приділяється більше уваги, кожен у результаті має більше знань», – зауважує Марія Мартин. Цю тезу вчительки підтверджують досягнення її вихованців. Вони вже 3-ій рік стають лауреатами конкурсу «Духовний світ дитини», який організовує Мукачівська райдержадміністрації. Метою конкурсу є виявлення обдарованих учнів. Усі учасники змагаються у категоріях: танець, пісня, читання. «Кожна дитина має свій неповторний дар, талант. Завдання вчителя – помітити його, розкрити, відшліфувати. І тоді він засяє», – стверджує Марія Василівна.
«Наші учні протягом 3 років посідали призові місця. Завдяки їм школа отримала таку потрібну техніку – телевізор, фотоапарат, музичний центр, – з гордістю розповідає пані Марія. – Ще одна моя учениця, Русин Вероніка, минулого року зайняла 3 місце у конкурсі «Найерудованіший 4-класник». Результат дуже гарний, враховуючи, що найкращих обирали серед представників аж 72 шкіл району!».
Сама Марія Василівна теж радує своїх діточок новими здобутками. Так, за підсумками цьогорічної атестації здобула високе звання вчитель-методист та захистила наукову роботу «Формування культури мовлення школярів на уроках української мови». Ця тема дуже актуальна саме для сільської громади, вважає Марія Мартин, адже найчастіше у селах діти у побуті розмовляють на діалекті, а коли приходять до школи, то спершу буває важко привчити їх до літературних норм. «Саме тому я вирішила взятися за цю тему. За допомогою розробленої мною методички хочу спростити процес навчання багатьом сільським вчителям».
Ще однією перевагою маленької сільської школи Марія Мартин вважає таку собі «близькість до природи». Гандеровецька школа й справді розташована у дуже мальовничому місці. З вікон відкриваються гірські краєвиди. Поряд – фруктові сади, плоди з яких постійно на столах у малечі. «Мушу зауважити: наші діти значно менше хворіють, ніж міські. Цьому сприяє і чисте повітря, і майже «домашні» вітаміни, а також те, що ми багато уроків (зокрема, «Я і Україна», малювання, трудове навчання) проводимо на природі. Часто возимо діток на екскурсії в Мукачево, у ліс, на природу».
З роками любов до дітей лише зростає
«За 31 рік практики в гандеровецькій школі вже майже в кожній хаті маю учня, а то й двох, і трьох, – гордо розповідає Марія Мартин. – Вже друге покоління діток навчаю. Батьки із задоволенням віддають до мене своїх чад, повністю мені довіряють, адже самі колись вчилися в мене. І це дуже приємно».
Наразі Марія Василівна не уявляє собі життя без школи. «Чим далі, тим більше люблю дітей. Ідуть роки і ця любов лише зростає», – каже вчителька із багаторічним стажем.
Щодо тези про «важких» сучасних дітей, зіпсованих комп’ютерами та телебаченням, то Марія Мартин апелює: «Поганих дітей нема. Буває погана поведінка. А для того, щоб вона не погіршувалась, якраз і є вчитель. Якщо до дитини ставитися з повагою, любов’ю, розумінням, то вона це обов’язково відчує і відповідатиме тим же. Я на власному досвіді в цьому переконалась».
«Сучасні діти не погані, вони просто вимагають більше уваги і роботи від вчителя. А ще потребують упровадження сучасних методів навчання», – каже педагог.
«Початково діти приходять із зацікавленням та бажанням вчитися, – вважає Марія Василівна. – І головна мета кожного учителя – зберегти і розвинути це бажання пізнавати нове у школі». Пані Марія має свої «таємниці», за допомогою яких їй вдається прививати діткам любов до навчання. Серед них – і велика увага при підготовці до уроку, і нестандартні рішення, і демократичне навчання, стимулювання… «Без творчого вчителя не може бути ні нової школи, ні нового суспільства, ні нової держави», – стверджує Марія Мартин.
Однією із найважливіших рис кожного вчителя Марія Мартин вважає педагогічну тактовність. «Це як голос для співака чи почуття ритму для барабанщика», – каже педагог. Своїм же девізом пані Марія без вагань називає вислів: вміє вчити той, хто вчить цікаво. І цей девіз вчителька використовує не лише в теорії, але й у щоденній кропіткій роботі з дітками.
