Попово (Чонкапопі) – село в Берегівському районі, де більшість населення складають угорці. Перша згадка про нього датується 1261 роком. Назва населеного пункту ймовірно походить від сану католицького священика Ерасмуса Харашті, першого власника села. Згодом два сусідніх поселення Чонкаш і Попі об’єдналися в одне. А нині до Попівської сільської ради належить три села – Попово, Мале Попово і Гетен.
Але ця розповідь – про звичайну сільську школу, де виховують справжніх чемпіонів. Її директор Василь Кароль розповідає, що кількість учнів у навчальному закладі щороку зменшується. «У 2007 році до школи ходило 112 дітей, а цього року - лише 89. Це пов’язано з багатьма причинами. Звісно зменшується і народжуваність у селі. Нині у першому класі всього вісім учнів".
Два роки тому в Попівській школі провели капітальний ремонт спортивного залу, де нарешті з’явилося опалення. І вже ніхто не згадує ті часи, коли там було взимку часом було навіть холодніше, ніж за вікном на вулиці. Бо основна гордість школи - це спортивна секція з настільного тенісу. Практично це єдиний у районі філіал ДЮСШ, де виховують спортсменів з цього виду спорту! А все завдяки ентузіазму тренера - Олександра Пацюка.
"Вперше я познайомився з тенісом у 10-річному віці у Мукачеві, - розповідає він. - Уявіть, що звичайна ракетка для гри тоді коштувала 1 карбованець 25 копійок, але я не міг собі дозволити навіть таку "розкіш". Тому у школі вирізав собі ракетку з фанери для того, щоб грати. А у 1974 році став кандидатом у майстри спорту з настільного тенісу. Згодом закінчив Львівський інститут фізкультури, працював у берегівській ЗОШ № 1, а у 1986-му мене призначили директором школи у селі Гетен".
З 2001 року Олександр Пацюк тренує хлопчиків та дівчаток (дві групи по 18 спортсменів), які показують неабиякі результати. У 2005 році тенісисти з Попова представляли область у Києві. А в 2010-му брали участь у Всеукраїнській спартакіаді в Одесі. Загалом різних грамот та нагород у вихованців Пацюка чимало. Останні – з обласного турніру в Ужгороді: Анна Агарді (1 місце), Габор Берец (2 місце), Крістіан Бакша (4 місце).
До речі, всі тенісні столи були привезені тренером з Угорщини, де він досі виступає за команду ветеранів. "Я дізнався, що у Вашарошнамені вирішили оновити спортінвентар, а старі столи мали просто викинути, - розповідає Олександр Пацюк. - Я вхопився за ідею відновити їх, і мені це вдалося. І саме завдяки цьому нині у нас тренуються діти. Кожну перерву вони чекають із нетерпінням - більшість учнів разом з підручниками носить з собою ракетки до школи".
Ще одна цікавинка цього навчального закладу - шкільний музей, який відкрився у 2011 році. Розташувався він просто у коридорі, обгороджений плетеним парканом і відображає життя та побут місцевого населення у минулій часи. Завідує цим краєзнавчим міні-музеєм Марія Лакатош, вчителька угорської мови та літератури. Вона розповіла, що умовно простір та експонати тут поділені на чотири частини. Перша - це так звана "чиста кімната", яка обов’язково мала бути в хаті кожної угорської сім’ї. Тут родина збиралася лиш на свята, тут могла знаходитись породілля з новонародженим (перші шість тижнів після пологів), тут відспівували померлих. Сучасні діти та навіть дорослі часом з подивом дізнаються про традиції своїх предків. Марія Лакатош каже, що мало велике значення навіть яким боком повернутий стіл під час свят чи поминок.
Всі старовинні речі для шкільного музею вдалося зібрати за допомоги учнів та вчителів. Ще одна частина - це традиційний жіночий одяг. До речі, саме в Попові займалися виготовленням нижньої білизни, везли її продавати на великі ярмарки у Берегово, Виноградово, Ужгород.
Третя частина - архівні документи. В основному, це книги та шкільні архіви довоєнного часу. Серед них цікаві альманахи, в яких розміщено портрети вчителів всієї області, розповідь про освіту Підкарпатської Русі (чеського періоду) та тогочасних політиків.
Зберігаються і накази сільської ради, окремо - старі Псалтирі. Також в музеї зібрані різні предмети побуту, різне начиння, горщики, столові прибори, старі інструменти, що вже не використовують в господарстві.
Директор школи Василь Кароль пишається, що спільно вдалося зібрати у селі масу цікавого: "Це наша історія, маємо про неї пам’ятати.
Таким чином зацікавили і дітей, і дорослих. Багато речей часом просто викидалося на смітник, не усвідомлювали люди їхньої цінності.
Тепер, сподіваємося, вже нічого не пропаде. А до нас у школу радо запрошуємо і туристів, проведемо для них цікаву екскурсію".
Олександр Ворошилов, фото автора
