Табун коней — невеликих на зріст, гарних і доглянутих. Таку картину віднедавна можна спостерігати на околиці курорту «Квітка полонини», що на Свалявщині. Це — коні-гуцулики, які в середині минулого століття, як популяція коней гуцульської породи, почали масово зникати…
Випробувані часом…
Коні-гуцулики належать до давніх аборигенних порід, що з’явилися в умовах Українських Карпат у ХVІ столітті. Згодом поширилися у всіх країнах Карпатського регіону. Ще за часів Австро-Угорщини у селі Тур’ї-Ремети на Перечинщині на конезаводі серед кількох порід тварин утримували і гуцуликів. Подібний кінний завод був і на Львівщині в Судовій Вишні, займалися цією справою і на Прикарпатті — у Косові, Устеріках і Верховині.
Але радянська влада чомусь повважала за непотрібне займатися популяцією гуцульської породи коней. На тур’є-реметівському конезаводі в середині 50-х років минулого століття припиняється селекційна робота, а відтак підприємство взагалі закрили. Це означало ледь не повний занепад на Закарпатті розвитку конярства і зокрема відсутність поставленої на наукову основу репродуктивної роботи.
Коні-гуцулики виявились не потрібними? До середини 90-х минулого століття їх доглядали на кількох фермах у Міжгірському, Великоберезнянському і Мукачівському районах. Під загрозою опинилася селекційно-репродуктивна справа. Щоправда, вже на той час гуцульські коні одержали статус реліктової породи.
Таки знайшовся справжній фахівець із конярства
2000 рік став початком відродження популяції коней гуцульської породи на Закарпатті. За справу взявся колишній директор заводської конюшні в Судовій Вишні (її історія існування схожа з конезаводом у наших Тур’їх-Реметах) Мирослав Головач, якому залишили 6 коней. І вже за рік у селі Голубине Свалявського району створюється науково-виробнича асоціація «Племконецентр», яка нині є найбільшою і провідною з розведення гуцуликів в Україні.
Голова «Племконецентру», він же старший науковий співробітник Закарпатської державної сільгоспстанції Інституту сільського господарства Карпатського регіону, кандидат сільськогосподарських наук Мирослав Головач згадує про перші кроки становлення асоціації. Все почалося з 6 коней-гуцуликів. Зав’язали тісну співпрацю з польським дослідним господарством інституту зоотехнії і вже у 2004 році із сусідньої країни завезли на Свалявщину 5 жеребців елітної породи. Трохи більше як за десятиліття приплід у «Племконецентрі» становить 89 голів (а ще у 2002-му в області нараховувалось усього 10 гуцуликів). Сьогодні ж племінні коні зі Свалявщини вже є на Прикарпатті, у Києві, Донецьку, Дніпропетровську.
Ще одна справа, за яку Мирослав Йосипович заслуговує особливої похвали, — поява у світ нинішнього, 2013-го, Державної книги племінних коней гуцульської породи. Щоправда, готував її до видання не сам. Тут, у «Племконецентрі» вже дев’ятий рік працює зоотехніком-селекціонером після закінчення Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. С.Гжицького донька Мирослава. Уявити тільки, перший том Державної книги племінних коней вийшов у далекому 1949 році. Її другого тому могло б і не бути, якби не такі віддані фахівці в справі конярства, як батько і донька Головачі та люди, що їм допомагають у роботі. І як тут не згадати ТОВ «Маргіт» (на чолі з Павлом Ганинцем), яке є не тільки співзасновником «Племконецентру», але й чи не основним фінансовим донором. Адже коні справді тільки тоді гарно виглядають, коли отримують відповідний раціон кормів, мають належний догляд й утримання. Поки у рамках державної програми «Плеконецентр» як суб’єт племінної справи отримував від Міністерства агрополітики України грошові асигнування (4 тис. грн. у рік на жеребця і 2 тис. грн. на кобилу), поголів’я довели до 85 особин. А далі — коні не винні… Не стало фінансування — довелося скорочувати поголів’я. Тому й мають зараз на утриманні 52 коней-гуцуликів. Зокрема, зберегли маточне поголів’я і племінних жеребців.
Щороку в гірських урочищах біля Голубиного проводиться свято гуцульського коня, в яке об’єднані науково-практична конференція з конярства, атестація жеребців-плідників гуцульської породи та конкурс гуцуликів. Усе це покликане відроджувати на Закарпатті конярство.
Зцілює іпотерапія
Виявляється, іпотерапія у нас належить до нетрадиційних методів лікування. А, скажімо, в Німеччині вона визнана. Проте недостатній рівень нашої офіційної медицини спонукає недужих і до іпотерапії — лікування за допомогою коней та їзди верхи.
Мирослава Головач з «Племконецентру» має ліцензію, яка дає право займатися іпотерапією. Вона назвала таку річ: доведено, що кінь дає вершникові від 90 до 100 різноспрямованих імпульсів на хвилину, які викликають відповідну реакцію пацієнта і змушують його коригувати свою рухову активність. Іпотерапія ефективна при дитячому церебральному паралічі, хворим на аутизм, із синдромом Дауна, з наслідками різноманітних травм опорно-рухового апарату.
Для іпотерапії відбирають меринів від 6 років. Це повинні бути легкі в управлінні, здорові коні, бо вони перебирають енергетику хворого. Схема лікування складається індивідуально. До сеансу іпотерапії залучаються поводир, реабілітолог та лікар. Хоч і вважають цей метод оздоровлення нетрадиційним, проте він не обходиться без фахівців офіційної медицини.
Коні люблять товариство…
Зоотехніку-селекціонеру «Племконецентру» Мирославі Головач можна по-доброму позаздрити такій любові до своєї професії, відданості справі відродження гуцульської породи коней. Ці фактори проглядаються в усьому, про що вона веде мову або ж робить. Її запрошують в атестаційно-конкурсні комісії з оцінки коней-гуцуликів, у вересні цього року Мирослава Мирославівна виступала на міжнародній науково-практичній конференції з повідомленням «Робоча продуктивність гуцульської породи різних типів». А влітку на запрошення Міжнародної федерації коней гуцульської породи (HIF) їздила в Польщу на відповідний конкурс як член журі.
2014-й за китайським календарем — рік Коня. Тож найперше запитав у пані Мирослави, ким і як добираються імена їхнім підопічним? Зазвичай в імені новонародженого лошати першою буквою ставиться літера з імені матері, а відтак у повній назві має бути одна літера з імені батька (приміром, Імпресія, батьки якої Імперія та Педро). На вибір клички коня часто впливає день, в який він появився на світ: Писанка (народилася на Великдень), Янко (Івана Купала)…
З цікавістю довідався і про таке: хоч на формування генотипу гуцуликів мали вплив арабські скакуни, коні гуцульської породи більш урівноважені, проте, як і загалом усі коні, —товариські (мені пригадалось, як цієї осені в моїх родичів у Голубиному зірвався з прив’язі молодий кінь і помчався в бік санаторію «Квітка полонини» до кінської компанії). Раціон коней-гуцуликів не є вибагливим — у день одна тварина з’їдає близько 7 кг сіна, 2—4 кг зерна (це може бути овес, ячмінь, висівки). Буряк, яблука — це справжні ласощі для них. Щоправда, коні дуже чутливі до якості кормів.
І про те, чим я не міг не скористатися, перебуваючи в «Племконецентрі», — вперше сісти на коня (на фото). Ніколи не наважувався на подібне. А тут випала нагода прокататися в зручному сідлі самої чемпіонки. Річ у тім, що кобила Князівна (2008 року народження) на цьогорічному конкурсі коней гуцульської породи під керуванням Андріяни Комарницької посіла перше місце. Князівна успішно пройшла спеціальні природні випробування, які підтвердили її придатність для роботи в гірських умовах. Значить, їй можна довіритись, що я й зробив. Ось так на коні — і в Новий рік!
Михайло Попович, газета "новини Закарпаття"
Свалявський район.
