Фотографії на фоні забавних монументів давно стали невід'ємною частиною літнього відпочинку. Благо, в Україні симпатичних пам'яток з кожним роком стає все більше.
Наприкінці серпня у місті Виноградів Закарпатської області з'явиться пам'ятник виноробу. Бронзова скульптура чоловіка, який тримається за важіль преса, буде одного зросту з перехожими, так що будь-який турист або житель міста зможе сфотографуватися з виноробом. Пам'ятник вже відлито в Будапешті і чекає установки на новому місці.
Закарпаття - один з найбільш привабливих туристичних регіонів України. Щорічно його відвідують сотні тисяч туристів. Тільки різних фестивалів за даними кафедри туризму Ужгородського національного університету у минулому році проведено більше трьохсот. А пам'ятники - старі чи нові, монументальні або камерні - одна з найбільш затребуваних пам'яток будь-якого куточка земної кулі. Ми спробували подивитися на закарпатські пам'ятки очима звичайного туриста.
Спадок соцреалізму
На центральній площі Ужгорода, як і годиться, колись стояв Ленін. З розпадом СРСР його негайно зняли, але монумент до цих пір зберігається в металевому гаражі завареному-саркофазі на території одного з підприємств міста. Ось вже 20 років тритонний бронзовий Ілліч чекає своєї переплавки в пам'ятник католицького єпископа і місцевому подвижникові Андрію Бачинському. Місце Леніна в 1999-му році зайняв величезний пам'ятник Тарасу Шевченко: похмурий, загорнутий у плащ Кобзар стоїть з високо піднятим коміром і руками, складеними на грудях. Якщо їх візуально «розігнути», то руки майже торкнуться колін. До цього дня ужгородці називають його не інакше як «граф Дракула».
Втім, в місті над Ужем є ще один примітний пам'ятник: на Київській набережній перед фасадом драматичного театру стоїть статуя батькові Олександру Духновичу - місцевому священику і просвітителю. У народі його називають не інакше як Оззі Осборн.
У 2004-му році на Набережній незалежності був встановлений пам'ятник Августину Волошину - президенту Карпатської України, політичному, культурному та релігійному діячу Закарпаття, греко-католицькому священику. Правда, сидів Президент Карпатської України в неприродній позі, практично в окулярах пілота і до загального жаху осіняв перехожих хресним знаменням лівою рукою. Хоча дозволено це було тільки єпископу Шептицькому, тому що права його рука була просто паралізована.
Правда, міська влада уваги на ці «ляпи» не звернула. Уже в 2001-му році в Ужгороді з'явився пам'ятник добровольцям, які загинули у Другій Світовій війні, який носить народна назва «повстає з пекла». Благо, встановлений він на малолюдній площі.
Нові віяння
На щастя, після 2004 року в області стали з'являтися цілком симпатичні й привабливі пам'ятки, поруч з якими хочеться фотографуватися, слухати цікаві історії їх виникнення і курйози, з ними пов'язані.
У невеликому містечку Перечин в 20 км. від обласного центру наприкінці 2004 року при фінансуванні «Укрпошти» відкрили єдиний в Україні пам'ятник листоноші.
Прототипом героя став легендарний Федір Фекета, який в ХІХ столітті жив у сусідньому селі і багато років поспіль щодня через гори (найкоротшим шляхом) ходив пішки до Ужгорода за поштою і доставляв її селянам. І робив це до тих пір, поки не провалився в ополонку і смертельно не застудився. А адже в Закарпатті майже 200 населених пунктів мають статус гірських, так що листоношам доводиться щодня ходити по крутих стежками пішки по 10 кілометрів. З майже тисячі закарпатських поштарів тільки кілька чоловіків. З першого ж дня до пам'ятника листоноші почалося паломництво: сюди приїжджають молодята, щоб залишити листи зі своїми мріями і бажаннями.
У 2006 році в Мукачевому з'явився пам'ятник захисниці Мукачівського замку, єдиною в історії жінку-власниці турецької грамоти за мужність Аткаме хорватка Ілоні Зріні. Вона обіймає свого сина, князя Ференца Ракоці ІІ, майбутнього керівника антигабсбургської війни, дитинство якого пройшло в Мукачеві. Сьогодні поруч з пам'ятником із задоволенням фотографуються наречені у весільних сукнях. Кажуть, це приносить удачу.
Чоловіки ж охоче фотографуються поруч з бронзовою скульптурою князя Федора Корятовича, встановленої тут же, у верхньому дворі замку. Особистість ця воістину володіє містичним флером: мало того, що невідома дата його смерті (крім того, що це 15-е століття), до того ж не збереглося жодного портрета князя. Зате вказівний палець бронзового Корятовича як магніт притягує туристів. Кажуть, якщо потерти його - збудеться бажання.
Цікава й скульптура ченців-просвітителів Кирила і Мефодія, встановлена ??на головній площі Мукачева. У народі її звуть «Балога вчить Петьовку читати». Віктор Балога - відомий політик, екс-глава адміністрації Президента, екс-мер Мукачевого, «міністр-надзвичайника». Василь Петьовка - його шурин, що залишився керувати містом після відходу Балоги у велику політику.
Пам'ятники сучасності
Справжній же бум пам'ятників, здатних привернути туристів, стався в останні два роки. Найбільш цікавим з них, мабуть, є пам'ятник сажотруса в Мукачево. Його прототипом став нині живий, мукачівський сажотрус Бертолон Товт або ж «Берті-бачі».
Неподалік кондитер Бондаренко відкрив на свої гроші бронзовий памятінік учневі кондитера, в якому бачить себе в дитинстві. Хлопчика в кухарському ковпаку з тортом в руках з'явився акурат перед фасадом закладу спонсора-замовника.
Тим часом в Ужгороді з'явилося відразу два цікавих проекта. Спершу - пам'ятник ліхтарникові дядько Колі. У нього, як і у мукачесвкого сажотруса, був живий прототип - ліхтарник «дядя Коля» аж до початку ХХ століття запалював ліхтарі на центральних вулицях міста, тягаючи з собою драбину, валізка з інструментами, пачкою газет, пляшечкою «для підогрівуу» і нехитрої закускою . Цей портфель так і стоїть біля ніг пам'ятника. Причому усередині полого бронзового портфеля спочиває справжня «чекушка» - подарунок монтажників дядько Колі. Закинули практично тайно від скульптора.
Другим мальовничим об'єктом на карті пам'ятників Ужгорода стало статуя Миколайчик - святого Миколая, який кожну зиму приносить слухняним дітям подарунки. На сьогодні це самий маленький пам'ятник в Україні.
У 2007-му році група молодих скульпторів в Ужгороді створила симпатичного бронзового крилатого ведмедика, якого замовники нарекли чомусь «Аметур». Для Закарпаття ведмідь - тварина звичне, воно й на гербі області зображено. А от крильця, по всій видимості, потрібні для того, щоб було зручніше триматися.
Пам'ятник же виноробу, який незабаром з'явиться на Закарпатті, поповнить список монументів, поруч з якими неодмінно захочуть сфотографуватися і дорослі, і діти.
