Знаю Юрія більше 30 років, часто запрошує до себе в майстерню на вул. Гоголя. Отож я мав можливість поспостерігати за його професійним зростанням.
Він – один із небагатьох митців, маю на увазі не тільки художників, який, досягнувши мистецьких висот, не забуває про своїх наставників.
Це і професори Львівської академії мистецтв Іван Скобало, Данило Довбушинський, Іван Севера, Володимир Овсійчук. Величезний вплив на формування творчого почерку, за його ж словами, справили і корифеї закарпатського живопису Антон Кашшай, Іван Шутєв, Золтан Шолтес, Михайло Сапатюк, поряд з якими не один раз працював на художніх пленерах у Карпатах. Всмоктував, ретельно вивчав техніку їх письма, але, каже, що в жодному разі не хотів копіювати метрів. Бо виробляв свій власний почерк.
Після закінчення Львівської академії мистецтв він приїхав у Мукачево і влаштувався в потужний тоді рекламно-оформлювальний комбінат. Писав полотна здебільшого для себе, а основний час працював над виготовленням рекламної продукції.
Юрію, а коли прийшло розуміння, що хочеться стати саме художником?
– З самого дитинства. Розмальовував стіни нашої хати літаками, танками. Хто з нас цим не захоплювався? І за це батьки карали мене жаливою, а сусіди, бо і на їхніх будинках залишав свої «автографи», щедро поливали водою з відра. Перемальовував у зошиті обгортки з цукерок з цікавими малюнками. Тож після закінчення школи питання вже не стояло, куди піти вчитися.
До речі, хтось із твого сімейства бажає підхопити цю естафету?
– О, в мене велика родина: два сини подарували чотирьох онуків – трьох хлопчиків і дівчинку. Так ось моя улюблена онучка, восьмикласниця Даніела, цього року буде випускницею Мукачівської дитячої художньої школи ім. Міхая Мункачі. Плекаю і далі плекатиму в ній любов до образотворчого мистецтва. І не за горами той час, коли її картини висітимуть на виставках поряд з моїми.
А з ким із художників цімборуєш сьогодні?
– Був добре знайомий і багато запозичив у Івана Шутєва, тісно дружили з Михайлом Сапатюком, постійно виїжджали в гори на зарисовки. А тепер проводимо пленери на Синевирському озері, в околицях Колочави з Миколою Оросом, Василем Свалявчиком, Іваном Романюком. Це надзвичайно плідна співпраця, вчимося один у одного.
Юрію, гадаю, не тільки малярством твоє життя нині заповнене? Є ще й політика, особливо небайдужа всім нам сьогодні, інше…
– Відразу скажу, що політикою намагаюся не перейматися. Ще недавно симпатизував, приміром, одній партії, а виявилося, що і її представники не виправдали сподівань народу. Тому краще вже — футбол, бо і сам у юності залюбки ганяв м’яча. Тепер вболіваю за нашу «Говерлу», львівські «Карпати» і, зрозуміло, київське «Динамо».
А якщо говорити про мистецтво, і не тільки образотворче, то кому найбільше симпатизуєш?
– Я належу до старшого покоління, тому назву видатних акторів своєї доби – Наталію Ужвій, Івана Миколайчука, Богдана Ступку, а з іноземних – Жана Габена, Жерара Філіпа.
А із сучасних?
– (Задумався). Ні, не можу відразу й згадати. Хоча… Найбільше люблю наших закарпатських співаків — Петра Матія, Марію Зубанич.
Довідково. Юрія Сяркевича прийняли до Національної спілки художників України в 1889 році, а в 2004-му він був удостоєний звання заслуженого художника України. Його роботи закуплені дирекцією виставок Національної спілки художників, а акварель «Золота осінь» навіть експонувалася в Третьяковській галереї в Москві. Зі своїм творчим доробком він виставлявся в Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Сербії, Франції, США. А персональні виставки влаштовував не тільки в рідному Мукачеві чи сусідньому Ужгороді, але і в Києві, Львові.
Цими днями в житті митця відбулася ще одна приємна подія – за підсумками 2013 року Юрію Сяркевичу було вручено обласну премію в галузі образотворчого мистецтва імені Бокшая—Ерделі.
Микола Рішко, газета "Новини Закарпаття".
