«Сука сукою» – саме так назвав свій «твір» про сімдесятирічну закарпатську поетесу Надію Панчук Іван Петровцій. У своїй новій книжці «есе» він чимало говорить про колег-письменників. Цитати такі яскраві, що не потребують коментування, тому просто їх наводимо.
«….Дабы дурь каждого видна была»
Петро І
«Я є ворогом Скунця від 1970-го року, тобто вже тридцять сім років; З Чендеєм я не розмовляю, тобто я є ворогом Чендея двадцять п’ять років».
«Я відверто демонстрував свою ворожість до Чендея і Скунця».
«Тупий, малограмотний, бездарний Ходанич»
«Ходанич — безкультурне хамло»
«Мої споконвічні вороги: П.Скунць, Ю.Балега, Д.Кешеля, Х.Керита, Н.Панчук, В.Фединишинець, В.Кузан».
«Чендей був офіцером фашистської армії, і вбивав мирних жителів України, писав з фронту листи, в яких своїми звірствами хизувався…
«Ввечері бачили П. Скунця в стельку п’яного, обблюваного, обпісяного під ним же розбитими вітринами в місті».
«Андрій Дурунда став лауреатом премії облдержадміністрації – за геморой»
«Геморойними лауреатками сеї премії суть ушиткі «писатильниці»-прийшлячки: Галина Малик, Надія Панчук, Людмила Кудрявська».
«Ви читали шрайбанину Мідянки?..
Нитко за межами Закарпаття не розуміє бесідний римований вінегрет Мідянки. І не рахує його писанину поезією!»
«Із розмов із ним переконався наскільки Чендей малоосвічений, слабо ерудований»
«Самодіяльний поет», «літературний п’яничка Скунць».
«Воняє для мене й нікудишня перша збірка Надії Панчук», яка «плюхала своє важкозаде старече тіло».
«Письменницька баба яга Галина Малик вилила цілий нічний горшок своєї вонючої менструативної сечі».
«Недожурналіст і недописьменник Олександр Гавкош»
«Гавкош не злазить з Малички, то Маличка не вилазить з-під Гавкоша, а закінчити і не можуть, і не хочуть».
«Галина Малик більше баба яга, аніж письменниця».
«Будар-туалет, з якого гордо вонить на все довкілля циганське гівно сьогоднішньої закарпатської літератури – Шандор Дюлович Гаврош».
«Гигнутий патріот України Вік Коврей».
Іван Петровцій навіть написав епітафії закарпатським письменникам. (Очевидно, так хоче їх спровадити на той світ).
Кілька яскравих пасажів:
«Переводив стихи скарідно, хоть плач» (про Юрія Шкробинця).
«Блядовав ай від студентів гроші брав!» (про Михайла Рошка).
«Керита – жінка говірлива, у слові каждому – брехлива» (про Христину Кериту).
«Жив та був такий поет – Мідянка.
Мав погнилі зуби, пірвані топанки…
Не женився, бо Україну «кохав»
В пеклі чорт го сексуально хосновав».
«Гамішняк, бездара і пронира, брехач, стукач, гівнюк і пессій син» (про Дмитра Кошелю).
Є ще «твори» під назвою «Гузиця Ліди Повх», «Кузан – у гівні» чи «Кудрявська – целка».
Останній «шедевр» варто зацитувати:
«Кудрявську ані в рай, ні в пекло не беруть.
Ай у чистилищі ї держать в закапелку.
Онь докить янголи, авадь чорти їй не проб’ють
Густим хвощом зарослу целку».
Ось такий є у нас «геніальний» поет і есеїст Іван Петровцій. У своїх опусах він чимало бідкається про те, що його виключили зі Спілки письменників. А чому тут дивуватися, якщо він половину закарпатських літераторів облив таким любим його серцю лайном? Кожна організація, що себе поважає, давним-давно попрощалася би з таким «колегою». І політика тут ні до чого. Це видно по цитатах.
Але здивувало мене в цій книжці інше. Ось ще кілька цитат, вже із звернення Петровція до суду:
«Прошу суд звернути увагу на мою манеру звернення навіть у листах приватних, навіть до ворогів явних – де ви там побачите грубощі, які мені приписує Ходанич?!... Міг же я одному з головних у нас літературних мафіозі – Скунцю в приватному листі нагрубити?! Але я ж цього не зробив у силу своєї вихованості і порядності».
«Жодне зі своїх наклепницьких тверджень Ходанич не підтвердив доказами. А мені завдав величезної моральної і фінансової шкоди – і як підприємцю, торговцю книгами».
Отож «торговця книгами» Петровція «оббрехали». Насправді він «білий і пухнастий» у силу «своєї вихованості і порядності». Просто янгол якийсь.
А поміж тим нова книжка «есе», як і попередні, наповнена печерної злоби і ксенофобії навіть до своїх колег по спільній «русинській справі» («жидюк Падяк», «професіональні підари Жупан і Сидор», «тупоголовий Палінкаш Іван», «рівний йому по тупості і безграмотності провокатор Миколай Староста-Жалива»).
Як має суспільство реагувати на такі прояви «вихованості і порядності»? Не помічати їх? Подавати в суд? Бити в писок?
Іван Петровцій відчуває себе абсолютно безкарно, паплюжачи лауреатів Шевченківської премії, які є гордістю Закарпаття. У будь-якому цивілізованому суспільстві цьому дали би вже відсіч. Ми ж заплющуємо очі, наче нічого не відбувається.
А поміж тим хіба Петровцій обкидає брудом десятки людей самостійно? Свої «книжки» він друкує у видавництві Романа Повча і воно теж несе відповідальність за кожне друковане слово. (Бодай моральне!). Як почувається Роман Повч і його інтелігентна родина після надрукування таких сповнених «лайна» книжок? Чи гроші не пахнуть? А честь?
«Лайномети» є всюди. Завжди є люди з хворобливою агресивністю і маніакальними амбіціями. (У 250-сторінковій книжці Петровція 22 його портрети!). Просто здорове суспільство ставиться до них, як до «мічених»: ізолюючи максимально їхній вплив на довколишній світ. Божевільному не підсовують ножа. Слід давно затямити: є люди, яким у порядному товаристві не подають руки. В іншому разі руки можуть не простягнути і вам.
Бо якщо ти підтримуєш «лайномета», то і від тебе буде тхнути чимось подібним.
