Місяць тому завершилася Олімпіада в російському Сочі. Приємно, що після 20-річної перерви українці здобули командне олімпійське «золото», а Віта Семеренко принесла до загальної скарбнички ще й бронзову нагороду.
Про дух спортивної боротьби, олімпійські перипетії довідувався в студента відділення журналістики Ужгородського національного університету Андрія Слохиняка, який працював упродовж двох тижнів у Сочі волонтером.
Андрію, як вдалося потрапити на сочинську Олімпіаду?
– Все розпочалося ще під кінець чемпіонату Європи з футболу-2012, де працював волонтером. Саме там відчув, що маю потребу відвідувати подібні величні спортивні заходи, переживати емоції вболівальників, пропускати через себе той позитив азарту. Спочатку через інтернет зареєструвався, проходив навчання та співбесіди через скайп. Досить несподівано для себе зумів пройти відбір ще за декілька місяців до початку Олімпіади. Після цього довго вирішував, їхати чи не їхати в Росію. Адже вже в той час у Києві розпочався Євромайдан, кілька разів сам їздив до столиці, тож у голові роїлися зовсім інші думки. Але вирішив, що спорт і політика – різні речі, й зважився їхати...
Яке ставлення було до тебе з боку господарів Олімпіади?
– В більшості, багато розпитували, що відбувається в нашій країні. Звісно, намагався пояснити росіянам думки українців і розвіяти «кисельовську пропаганду» про Україну. А загалом з боку господарів Ігор відчув доброзичливе ставлення, принаймні в тих, з ким спілкувався. Нам слід чітко розмежовувати росіян і їхню владу. Для них був незвичним той факт, що українці не сприймають владу В.Януковича, натомість у них усе по-іншому.
Свідченням нормального ставлення до українців було і те, що, коли їздив автобусами до місць змагань, досить часто по місцевому радіо транслювали пісні нашого гурту «Океан Ельзи». А на відкритті Олімпіади нашу збірну, здається, вітали найбільш душевніше з-поміж інших команд. Досі через соцмережі та електронну пошту скидую посилання російським колегам на наші сайти, щоб мали можливість порівнювати інформацію, що подається російськими ЗМІ та українськими.
Церемонія відкриття зимових Ігор була помпезною. А як це все виглядало зблизька?
– Дійсно вийшло все класно. Особисто мені сподобався епізод з представленням російської абетки. А коли вийшла наша збірна, разом зі знайомим вигукував «Слава Україні!», а позаду у відповідь почули десяток голосів: «Героям слава!». Росіяни, які сиділи поряд, наші патріотичні вигуки прокоментували так: «Молодцы ребята! Это они с Западной Украины приехали». У мене ж було відчуття гордості за власну країну.
Де проживав у Сочі, чи задовольняли побутові умови?
– Мешкав у горах, в інтернаціональному колективі – француз, поляки, росіяни. Харчування, проживання та переїзди в місця змагань були оплачені організаторами. Досить жорсткою була пропускна система до олімпійських стадіонів, на вокзалах, у місцях скупчень людей – повсюди стояли металошукачі, перевіряли повністю обладнання (ноутбуки, фотоапарати), навіть не можна було мати пасок на штанах. Додам, що всі олімпійські об’єкти були поділені на дві частини – прибережні та гірські. Зокрема, біля узбережжя Чорного моря знаходяться великі спортивні арени, а в горах за 70 кілометрів від Сочі була лижна база – траса для біатлоністів та лижників і гірськолижні спуски.
З українськими олімпійцями мав можливість поспілкуватися?
– Так, одразу після здобутої першої бронзової нагороди Україною спілкувався з Вітою Семеренко, привітав її з вагомим досягненням. Розмовляв і з нашою землячкою Аннамарі Чундак, робив з нею інтерв’ю. Мав можливість зустрітися з мукачівкою Тамарою Гісем, яка сьогодні тренує гірськолижну команду Бразилії. А взагалі-то, мав багато зустрічей зі спортсменами, й не лише українськими. Зокрема, з найкращою польською лижницею, олімпійською чемпіонкою Юстиною Ковальчик, яка, до речі, з травмованою ногою виборола золоту нагороду. Було про що поговорити і з відомим французьким біатлоністом, дворазовим чемпіоном Олімпіади у Сочі Мартеном Фуркадо, котрому передрікають стати наступником легендарного норвезького біатлоніста Уле Ейнар Бєрндалена...
Правда, через події на Майдані в Києві пробув у Сочі лише до 19 лютого, наступного дня вже був на території України. Після загибелі протестуючих вирішив припинити свою роботу на Олімпіаді в Росії...
Андрію, що найбільше з Олімпіади тобі запам’яталося?
– Багато чого сподобалося, але найбільше вкарбувалися три речі – атмосфера Олімпіади, ставлення до України вболівальників-українців, які прибули до Росії з різних регіонів – Луганська, Маріуполя, Донецька, Києва, навіть росіяни з Таганрога тримали в руках синьо-жовті стяги й вболівали за українців. А насмішили мене побутові проколи організаторів Ігор: зокрема, два унітази в туалеті, розміщення бра, електророзетки, через які в приміщення залітав протяг. Щоб вийти з ситуації, іспанці заклеїли їх скотчем.
На яких змаганнях олімпійської програми побував?
– На керлінгу, біатлоні (жінки, спринт) та на хокейному матчі Словаччина—Росія.
Багато спортсменів нарікало на покриття трас через плюсову температуру?
– Звісно, за температури +150—170 сніг не буде ідеальним, але про запас організатори заздалегідь приберегли чимало природного снігу й штучного. За таких погодних умов американські олімпійці навіть купалися в морі.
З якими думками прощався зі столицею зимових Ігор?
– Олімпіада – це така собі мирна війна між країнами. Саме Ігри мають запобігати розпалюванню ворожнечі чи ненависті між народами, країнами та вберегти світ від розв’язання будь-яких військових конфліктів.
Спілкувався
Роман Сенишин, газета "Новини Закарпаття"
