Смажити яєчню на Вічному вогні – до такого додумалися в Києві кілька дівчат. Нині одна з них у слідчому ізоляторі, проти неї порушено кримінальну справу за осквернення меморіалу. На Закарпатті таке хуліганство неможливе – вогні на військових меморіалах просто не горять.
За інформацією начальника управління житлово-комунального господарства Закарпатської ОДА Василя Романця, сьогодні в області є 8 Вічних вогнів. І жоден із них, за його даними, не працює цілорічно. Усі вони на балансі місцевих рад, і саме останні вирішують, коли їх запалювати, а коли гасити. Як правило, запалюють лише на 9 Травня.
Отже, як бачимо, саме поняття Вічного вогню на Закарпатті знівельовано місцевою владою. Чи має хтось за це відповідати? Очевидно, що ні. Наприклад, у Законі України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років» Вічний вогонь як символ згадується, а от про те, що має горіти постійно – жодного слова. Тож, виходить, навіть якщо полум’я не палахкотить, то цей Закон не порушений.
У суспільстві побутує й така думка: нічого поганого в тому, що вогонь запалюють лише у свята, немає. Мовляв, газ дорогий, витрачати його зайвий раз не варто. Наприклад, у Чернігові, за інформацією тамтешнього ПАТ «Чернігівгаз», Вічний вогонь намотує палива на 500 гривень щодоби. Не дивно, що не кожна місцева влада може дозволити собі такі гроші.
На Закарпатті, повідомив «Замку» заступник голови правління ПАТ «Закарпатгаз» Іван Купар, паливо для Вічного вогню відпускається для місцевих бюджетів за таким самим тарифом, як і для населення. Газовики й без лічильників знають, скільки кубів палиться на добу й що це коштує. А оскільки Вічні вогні в області не горять навіть доби, то платити за них треба буквально копійки. Жоден із місцевих бюджетів області, запевнив Іван Васильович, боргів за газ для Вічного вогню не має.
Але те, що для місцевих бюджетів економія, для декого може бути й образою. «Цей вогонь повинен горіти вічно, це наша святая святих, – каже голова комітету ветеранів війни Закарпатської ради ветеранів України Олег Самойлович. – З давніх-давен і донині люди ставили свічку в пам’ять за померлими. Вічний вогонь і є тією свічкою, що горить на згадку про всіх, хто загинув на війні. Це святиня не лише для ветеранів, а й для всього суспільства. І те, що ці вогні на Закарпатті не горять постійно, неправильно. Це не та річ, на якій слід економити». Олег Григорович пригадує, як років 5–6 тому влада селища Середнього (Ужгородщина) відмовлялася запалювати вогонь, мотивуючи це саме тим, що нема грошей на газ. Та після тиску громади Вічний вогонь таки запалили. У те, що за добу на вогні витрачається аж 500 гривень, Олег Самойлович просто не вірить. Каже, що газ на індивідуальне опалення в квартирі коштує набагато менше, а Вічний вогонь більше кубів, ніж котел у квартирі, з’їдати просто не може».
«Вічний вогонь в області є таким де-юре, але не де-факто, – констатує голова Мукачівської районної ради організації ветеранів України Іван Качур. – Та все ж я розумію, що на нього йдуть певні витрати, а грошей не так уже й багато. Думаю, ветерани за це не ображаються. Особисто я вважаю, що головне, аби в порядку були меморіали. І щоб була Пам’ять про подвиг наших людей».
Від себе додамо: економічна складова в утриманні Вічного вогню таки справді є. Як й ідеологічна. Не секрет, що в українському суспільстві цей символ сприймається неоднозначно. Тож, вочевидь, справедливо було б, аби власне громада й вирішувала: бути чи не бути в них цьому символу. І коли відповідь – так, то непогано було б, аби депутати Верховної Ради на законодавчому рівні зобов’язали постачати паливо для Вічного вогню обласні газові підприємства за власний рахунок. Адже не секрет, що більшість із них приватні й отримують за продаж і транспортування блакитного палива досить непогані прибутки. Тож такі підприємства точно б не збанкрутіли, якби постачали газ для Вічного вогню для громади задарма.
