Закарпатські молодіжні лідери повернулися з поїздки до США.
З США повернулася делегація молодіжних лідерів із Закарпаття, які працюють у галузі освіти, де вони перебували за програмою «Відкритий світ». Серед них були викладачі двох найбільших вищих навчальних закладів області УжНУ та ЗакДУ, а також представники громадських організацій. Серед учасників обміну був і Святослав Бабіля, який є координатором моніторингових кампаній Громадянської мережі «ОПОРА» за зовнішнім незалежним оцінюванням та вступних кампаній до вищих учбових закладів.
Американці уважно спостерігають за подіями в Україні
– Святославе, перш за все цікавить якою була основна мета вашої поїздки.
– Отже, поїздка відбувалася у рамках програми,яка отримує щорічне фінансування з боку Конгресу США. Вона створена для обміну фахівців у різних галузях та досвідом у різних галузях країн Східної Європи і США. Наприклад, у галузі місцевого самоврядування, державного управління тощо. Наша закарпатська делегація представляла освітній напрямок.
У рамках цієї програми, яка називалася «Освіта та інновації», ми мали ряд зустрічей у різних навчальних закладах різного рівня. Відвідали місто Вічіта (штат Канзас), одне з найбільших міст штату, світовий центр літакобудування. Вічіта має надзвичайно розгалужену мережу навчальних закладів, в першу чергу технічного спрямування. Ми побували як в дитячих садочках, школах, так і в університетах (державних та приватних). Загалом у Вічіті є сім університетів і два інститути, найбільший з них - державний університет, де навчається близько 15 тисяч студентів!
Звісно, була і програма ознайомлення з містом, американською культурою. Зокрема, відвідали індіанський центр, музеї міста, а також заклад, який вже 80 років спеціалізується на виготовленні та продажу справжнього ковбойського одягу. Приймала нас місцева організація "Ротарі-клубу". Саме ця міжнародна організація надавала і рекомендації щодо участі у поїздці.
– Що цікавого побачили?
– Перші два дні нашої програми ми були у Вашингтоні, де нам запропонували оглядову екскурсію цим чудовим містом, відвідали Бібліотеку Конгресу, мали ряд зустрічей, присвячених питанням історії і культури Сполучених Штатів,їхньої виборчої системи, взаємин наших країн. Слід зазначити високий рівень зустрічей. Адже доповідачами були екс-посол США в Україні, викладачі провідних університетів. Також наша група мала зустріч з помічником сенатора, який представляє штат Канзас, куди ми невдовзі і поїхали.
Приємне враження залишив також прийом в Посольстві України в США, яке знаходиться в одному з найстаріших будинків Вашингтону.
– І яке ставлення у американців до України сьогодні?
– Звісно у США уважно слідкують, що відбувається зараз в Україні. І не лише політики та вчені, що займаються Східною Європою. Бо у 2004 році ми показали себе країною, державою, яка здатна вийти на більш високий рівень розвитку. Однак те, що відбувається зараз турбує багатьох, навіть простих американців.
– Які в тебе враження залишилися від спілкування з ними?
– Хочу сказати, що в мене особисто розвіялося багато стереотипів щодо американців. Ми побачили привітних, освічених, надзвичайно щирих людей з прекрасним почуттям гумору. І ще одна якість, яку відмітив - вони зазвичай викладаються на всі 100 відсотків, коли що-небудь роблять. Такий стиль роботи, відповідальність за власну справу. Також приймаюча сторона (родини, в яких ми мешкали) та люди з якими ми спілкувалися під час зустрічей залишили надзвичайно приємне враження.
Студентів тягне до творчості, бо вони зацікавлені
– А які враження від системи освіти – чи справді нас і тут відділяє велика прірва?
– Мені особливо імпонує те, що у США вітається унікальний та особистий підхід до вирішення будь-якої проблеми, зокрема і в галузі освіти, в тому числі початкової.У кожного вчителя або навіть вихователя у садочку є свій певний стиль, своя "фішка", якою він приваблює та заохочує дітей до пізнання нового…
– Тобто не так як у нас, все за єдиною програмою та єдиною схемою...
– Звичайно, є певні норми та знання, які викладач зобов’язаний надати дитині. Однак шляхи, яким вони йдуть до цих знань можуть бути абсолютно різними. Мабуть через те, що американська система освіти набагато гнучкіша,аніж наша. Часто дитина сама обирає чим займатися, тобто відповідний напрямок, а викладач лише підштовхує до цього вибору. Це в першу чергу стосується гуманітарних або мистецьких предметів.
Коли згадую свої студентські роки, то розумію, що ми були надзвичайно завантажені предметами, які у більшості були нецікавими і з рештою виявилися не надто потрібними у подальшому житті. В свою чергу, запитували в американських студентів про кількість дисциплін. Виявляється, у них їх всього п’ять-шість.
Також поширене практичне застосування здобутих знань.Наприклад, є телеканал, де всі новини роблять виключно студенти. А студентська газета виходить тричі на тиждень. І часом номер потрібно зробити за один день - вони вчаться динамічно працювати. Звісно під наглядом викладача, котрий не втручається у творчій процес, однак може дати пораду.
– А як зацікавити студентів не лише вчитися за програмою, а й до творчості, самореалізації?
– У студентівє зацікавлення показати себе. Бо у кожного є бажання після закінчення вузу знайти престижну роботу і працювати. У Штатах трохи інший підхід до освіти – там оцінюють результати роботи студента не лише за результатами тестувань, а й по успішності, яку вони показували протягом всього навчального року.
До речі, існує дуже обмежена кількість програм, де б уряд забезпечував повну оплату за навчання для абітурієнта. Тобто освіта переважно платна - як у коледжі, так і в університеті. Хоча передбачені стипендії, які мають кращу успішність, а також існують вони для соціально незахищених верств населення. Відповідно студенти зацікавлені показати кращу успішність - це можливість вступити до кращого вузу, отримати стипендію, а потім – роботу.
Канзас нам допоможе… Якщо буде бажання
– Учасники закарпатської делегації мабуть обмінювалися думками щодо побаченого і почутого - що з цього можна застосувати в Україні?
– Звісно. Вирішили, і у першу чергу, на нашу спільну думку, слід змінювати адміністрування нашої освіти. Далі - зменшувати тягар теоретичної частини у нашій освіті. Нашим студентам потрібно більше практики. При чому, це необхідно потрібно робити як у шкільній так і в університетській освіті.
Хоча і в США також існують певні проблеми, скажімо з уніфікацією, бо кожен штат затверджує свої власні освітні навчальні програми. Зараз часом кілька штатів об’єднуються, аби створити спільну програму. Але головне, що в них практичний результат дозволяє готувати фахівців саме для економіки країни, а не для «гарних дипломів».
Цікаво, що там практично немає проблем з відрахуванням. Адже за освіту потрібно платити чималі гроші. Не здав модулі? Почекаємо, а ти плати...
– Чи планують наші викладачі щось з набутого запровадити у нас?
– Думаю, що так. Всі перебувають під враженням від побаченого. Я переконаний, що досвід спонукає змінити свій підхід до викладання, навіть змінить відносини з студентами. Бо позитивний приклад є – хочеться спробувати застосувати його на практиці, у нас, в рідних стінах.
Звісно у США технічне забезпечення освіти на якісно вищому, поки що, можна сказати, навіть часом позахмарному для нас рівні. Кожна аудиторія забезпечена комп’ютерами, тому інтерактивністьнавчання на порядок вища. Відповідно і величезні можливості фінансові можливості щодо технічного забезпечення вузів. Наприклад, у коледжі ми побачили навіть 3D- принтер на факультеті дизайну!
До речі, цікавий досвід, який нас всіх дуже зацікавив - це діяльність та званого «ресурсного центру» для шкіл. Тобто існує певний центр, який обслуговує кожен начальний заклад по факту потреби. Він займається і медичним обслуговуванням, і технічним забезпеченням, розвозом продуктів і т.д. Все для того, аби не утримувати купу технічних працівників у кожному навчальному закладі.
Скажімо зламалися труби, проблеми з електрикою – теж звертаються туди.І власне саме фінансування шкіл здійснюється через цей центр. А в результаті економиться величезна кількість державних коштів.
А контролювати діяльність одного такого центру легше, ніж діяльність двадцяти шкіл, як це наразі в Ужгороді. Там є керівники відповідних департаментів, які відповідають кожен за свою ділянку. Саме вони переймаються багатьма технічними питаннями, а не директори шкіл, як у нас.
– Чи потрібні такі поїздки на твою думку?
– Є певні речі, які ми плануємо здійснити після цієї поїздки. З нами був і депутат ужгородської міської ради Ярослава Гасинець, - тому ми ініціюватиме створення подібного центру в Ужгороді. Американські колеги погодилися нам допомогти.
Також в планах створити центр лідерства, наприклад, бізнес-школу. Такі недержавні позашкільні установирозповсюджені у США і фінансуються переважно за рахунок пожертвувань від громадяни, успішних випускників шкіл або великих підприємств.
А також дуже хотілося б і надалі підтримувати контакти з містом Вічіта. У нас зав’язалися чудові контакти з представниками муніципалітету, сподіваємося, що вони приїдуть тепер до нас у гості. Тому, можливо, в Ужгорода з’явитьсянове місто-побратим. Не просто для престижу, а для реальної співпраці.
