Вибори до парламенту вкотре засвідчили низьку громадянську свідомість на Закарпатті. Найнижча явка виборців у Західній Україні і найбільший відсоток голосів поданих за Партію регіонів свідчить про багато що. Чи справді найзахідніша область України підтримує курс на інтеграцію з Росією, російську мову та інші гасла донецьких?
Ясна річ, що – ні. Звідки ж взялися такі підсумкові результати, які шокували соціологів, що простежували тут виборчі настрої протягом кількох останніх місяців? Ба більше, результати екзит-полів не співпадають із голосуванням подеколи на третину голосів!
Влада знову повертає Закарпаття у часи СДПУ(о), апофеозом якої були сумнозвісні мукачівські вибори. Тепер, ясна річ, технології крадення голосів відточеніші і не такі зримі, але саме вони, без сумніву, дали потрібний результат Партії регіонів.
Прямий підкуп виборців масово почався в останні тиждень-два, аби не було часу на виявлення корупційних схем. Купюра у двісті гривень стала символом виборів по-закарпатськи. Якщо по- ужгородському виборчому округу № 68 соціологічні опитування засвідчили невелику перевагу опозиціонера Павла Чучки над регіоналом Василя Ковача, то у підсумковому результаті останній переміг у 13 тисяч голосів, набравши на 70% більше. Хоча за цей час головний «електрик» Закарпаття, явно не публічна людина, не здійснив жодного подвигу чи резонансного вчинку, аби так кардинально перемінити настрої виборців.
Просто «бабло» перемогло добро. Що засвідчують на цьому окрузі й результати пропорційних виборів, на яких Партія регіонів фінішувала першою, хоча за опитуваннями вона мала посісти тільки третє місце. Куплені голоси можна оцінити у понад 10 тисяч бюлетенів, третину того, що набрали кандидат і партія. Якщо мова йде про 200 гривень за голос, то це кілька мільйонів гривень.
Ситуація доходила до абсурду, коли Партія регіонів виграла навіть на студентських дільницях в Ужгороді, попри загальну нелюбов до регіоналів саме в цьому середовищі. До слова, багатьох зацікавило, чому студенти фотографують свої бюлетені у кабінках для голосування. Виявилося, аби отримати сто тридцять гривень, треба було засвідчити «касиру», що ти правильно проголосував.
Однак попри масовий підкуп, все-одно ситуація не змогла так разюче відрізнятися від екзит-полу, який засвідчував приблизний паритет голосів. Очевидно, відбулися і прямі фальсифікації. Наприклад, коли бюлетені подані за одного кандидата, раптом опинялися в пачці іншого.
І тут слід відзначити головний провал закарпатської опозиції – невміння захистити вибір людей. Нема команди, нема бійців, нема системного підходу. Це дуже добре видно по тих двох округах, де з Партією регіонів змагалися саме представники опозиції – по-ужгородському та свалявському. В останньому нинішній народний депутат від «Батьківщини» Олександр Кеменяш програв у 23 тисяч голосів, хоча мав рівні шанси із регіоналом Михайлом Ланьо. Однак опозиція не зуміла перекрити купівельні схеми і замість виборів відбувся аукціон. Хто більше дав, той і переміг.
Таке ж несподіване «зростання» любові до «регіоналів» засвідчено в усіх закарпатських округах. Внаслідок чого троє їхніх кандидатів у депутати по мажоритарних округах отримають парламентські мандати. Однак у трьох решта округах – нашла коса на камінь. Тут купівельному «буму» перешкодила активна оборона «Єдиного центру». Власне, у Мукачівському, Рахівському та Хустському округах вдалося захистити прогнозоване соціологами співвідношення політичних симпатій. (Хоча відчутний підкуп був і там). Таким чином Віктор Балога і його команда вкотре показали себе єдиним ефективним засобом протистояння впливу Партії регіонів на Закарпатті.
Ще один гіркий урок цьогорічної виборчої компанії полягає в тому, що закарпатські опозиціонери не виявилися гідними викликам сучасної доби. Сума голосів поданих за трьох опозиціонерів по Ужгородському виборчому округу – самовисуванця Павла Чучку, бютівця Андрія Сербайла та «ударівця» Ростислава Буланова виявилася значно вищою, ніж набрав «регіонал» Василь Ковач (навіть із 200-гривневими голосами). Хто винен, що проти представника Партії регіоналів тут грали відразу троє?
Відповідальність за проведення по цьому округу провладного кандидата лежить повністю на совісті обласних штабів Об’єднаної опозиції та «Удару». Таке враження, що вони граються в пісочку, а не протистоять найбільш агресивній владі часів незалежності.
Така сама ситуація і по Виноградівському округу, де «регіонал» Іван Бушко переміг Івана Балогу («Єдиний Центр») менше, ніж на чотири тисячі голосів. При цьому представники «Батьківщини» та «Удару», що опинилися в аутсайдерах, в сумі набрали понад сім тисяч голосів і по суті «подарували» перемогу своїм найзатятішим опонентам – Партії Регіонів.
Невміння прораховувати ситуацію, політична близорукість, непомірні амбіції, відсутність міцної і дієздатної команди – ось які хиби проявили ці вибори в закарпатських опозиціонерів. Єдину волю до життя продемонструвала нечисленна, але енергійна «Свобода», закарпатський лідер якої Олег Куцин зайняв третє місце в Рахівському окрузі, а сама партія набрала 8% голосів.
Тож висновок із виборів можна зробити невтішний. Символом Закарпаття на відміну від сусідньої Галичини чи Києва, де Партії регіонів та «грошовим мішкам», не вдалося купити собі жодного мандату, став не свідомий та активний опір нахабній владі, а голота, що продає своє майбутнє на п’ять років за 100-200 гривень.
Наступні президентські вибори будуть ще запеклішими. А тому готуватися до них слід уже сьогодні, почавши із ґрунтовної роботи над помилками.
