Викиди СО2 в повітря створюють загрозу глобального потепління, що викликає загальну стурбованість людства. Свідченням цього є Міжнародний саміт у Копенгагені у грудні 2009 р., а підтвердженням – спекотливе літо 2010 року в Європі та безліч повеней і погодних аномалій по всьому світу.
Всі великі проблеми починаються, на перший погляд, із маленьких дій і вчинків. Розуміння цього потрібно виховувати із школи, із поведінки у сім’ї, колективі. Дивуєшся, коли бачиш, як люди на власному подвір’ї спалюють непотріб із пластику, вдихаючи самі та їх діти найотруйнішу речовину в світі — діоксин. Чи коли вздовж автомобільних шляхів на узбіччях доріг випасають корів, а після п’ють молоко від них. Дану забруднену траву потрібно викошувати та утилізувати у спеціально відведених місцях, а не згодовувати худобі. Це свідчення слабих екологічних знань і нерозуміння шкоди, яка завдається необдуманими вчинками.
Проблемними у Закарпатті є також питання вирубки лісів, ерозії сільськогосподарських угідь, утилізації сміття, будівництво очисних споруд та багато інших, великих і малих, що псують довкілля та отруюють нам життя.
На жаль, більшість людей вважають, що садіння дерев, спорудження очисних споруд і тому подібне і є екологією. Ні. Це лише дія, вчинок, факт. Екологічного змісту вони набувають тільки тоді, коли певні знання об’єднують ці дії у систему. Необхідність системи дій пов’язана з тим, що кожна з них окремо додає чи забирає щось в одному місці, а це спричиняє зворотний процес у іншому. Тобто кожна дія передбачає протидію. Врешті-решт виникає проблема “великої гойдалки”: коли ми в одному місці перетворюємо пустелю на квітучий сад, а в іншому, навпаки, квітучий сад — на пустелю. Дії, не узгоджені між собою, не приведені до певної системи, не можуть бути збалансовані.
І ліки від цієї хвороби такі: треба навчити людей мислити глобально і тільки після цього діяти локально, тобто пов’язати їхнє мислення з тим, що В.І.Вернадський називав “науковою думкою як планетним явищем” або, інакше кажучи, екологічним мисленням, яке втілене в екологічному знанні.
Тому екологія — це, насамперед, мислення, що ґрунтується на певному світогляді. В основі екологічного світогляду лежать уявлення про структуру і функції Природи, про світ, який існує і діє незалежно від того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія, з яким породжує об’єктивне знання. На шляху його здобуття найважливішим слід вважати диференціацію екологічного знання на таке, що є екологічною нормою, і таке, що є екологічною патологією. Лікар ніколи не зміг би лікувати людей, якби не мав уявлення про здоров’я і про те, як виявляє себе патологія. Тому й екологічні знання мають подаватися винятково в диференційованому вигляді, як нормальна і патологічна екологія.
Виходячи з цього, найважливішим завданням екологічної освіти є встановлення пріоритетності екологічних знань, оскільки всі інші науки спрямовані лише на розробку технологій, і тільки екологія спроможна організувати їх у систему, яка відповідатиме законам Природи.
Екологічна культура передбачає, що наука, технології, релігія, філософія, освіта, література, мистецтво — усі разом творять спосіб життя людини. Здійснюючи саме через неї взаємодію зі світом, людина забезпечить собі стан норми, яку можна розглядати як вищу форму пристосованості.
У формуванні екологічної культури найважливіше місце належить, безумовно, освіті. На думку російського ученого В. Нікітіна, освіта — суть людинотворення, є завершальним етапом у процесі цілісного формування й утворення Людини розумної. На відміну від інших живих істот, у людини завершальним етапом її формування має бути не досягнення дорослого стану і здатності мати нащадків, хоча і це потрібно, а освіта, яка приводить до стану завершеної духовності. Вона, власне, і відкриває людині шлях до безсмертя, бо духовна людина залишає після себе духовну спадщину, вмираючи лише тілесно. Якщо зробити ставку на одне та залишити поза увагою інше, то освіта не здійснюється, і Людина розумна може не відбутися.
Тому першим і найважливішим стратегічним завданням екологічної освіти і виховання слід вважати формування гуманного ставлення до всього живого.
Друге стратегічне завдання — пізнання природи, існування якої не залежить від людської свідомості. Бо саме це пізнання створює всі необхідні передумови для глобального (біосферного) мислення й екологічно обґрунтованих локальних дій, відповідно до конкретного природного середовища, де відбуваються дії. Воно також забезпечить глибоке розуміння якості середовища, яка визначається не технічними рішеннями, а якістю роботи, яку виконують природні об’єкти (різноманітні форми життя), збереження і збільшення яких слід вважати найважливішим завданням.
Довідка:
Ольга Михайлівна КАНЮК працює вчителем біології у Міжгірській ЗОШ І-ІІІ ступенів №1. Має великий досвід педагогічної роботи (трудовий стаж — 21 рік). Нещодавно у видавництві “Гражда” м. Ужгород вийшов її методичний посібник “Формування екологічних знань та культури на уроках біології”, рекомендований до друку науково-методичною радою Закарпатського інституту післядипломної педагогічної освіти для застосування на практиці вчителями загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів.
