19-літній Віктор Аґарський в Україні вперше. Хлопець приїхав до Ужгорода, аби побачитися з коханою дівчиною. Родом він із невеличкого сербського містечка Стара Пазова, де прожив понад п’ятнадцять років. Коли в Сербії почалися військові конфлікти, змушений був переїхати до Братислави. Каже, мама, фізіотерапевт, хотіла, щоби син студіював біологію, а сам юнак у захваті від географії й захоплюється туризмом. Тож і подався по науку на природничий факультет.
Дозвіл на в’їзд до Ужгорода Віктору виходжував не так просто, адже ні Сербія, ні Україна до ЄС не входять. За його словами, треба дістати запрошення з нашої країни, мати підтвердження на кордоні, попередньо завірене нотаріусом. Тож оформлення всіх передбачених документів зайняло чимало часу. І хоча країни домовилися про безвізовий режим для короткострокових поїздок, очікувати хлопцю довелося з добрячий десяток днів.
Перші три дні в Ужгороді Віктор пригадує з жахом. Найбільше його вразив наш автовокзал. Годі вже й казати про доволі екстремальний шлях до міста – дороги, за словами хлопця, ще ремонтувати й ремонтувати. «Автобуси, автостанція виглядають страхітливо. Усе це потребує реконструкції – і якнайшвидшої... Вже зовсім скоро до вас приїде стільки туристів, і не лише поїздами чи автівками. Перше враження про місто й вашу країну в них складеться саме тоді, коли вони вийдуть із транспорту на автовокзалі. Повірте, буде воно не з найкращих...».
А якби не друзі й кохана, то хлопець нормально б і не попоїв. У більшості закладів харчування, які він відвідав, у меню не було перекладу страв англійською мовою. «Я не знав, що замовляти, а офіціанти не знали, як пояснити мені, які інгредієнти входять до їжі. Якщо проблем з напоями не виникло – чи це еспресо, чи чай, чи сік, чи пиво, то зі стравами – справжня катастрофа. Я не живу на Закарпатті, тож зовсім не знайомий з тутешньою традиційною кухнею. Добре, що зі мною були друзі й дівчина, які пояснили, що й до чого. А як бути тим, у кого тут немає знайомих? Що скажуть туристи, які відвідають Україну під час футбольного чемпіонату? Будуть голодувати й харчуватися фастфудом? Не думаю, що після такого сервісу в них залишаться приємні спогади про українські страви й культуру загалом».
Віктор каже, що оговтався тільки завдяки екскурсіям та прогулянкам у центрі міста. Хлопцю показали набережні, алею, замок, музеї, шоколадну майстерню... Відвідав і Невицьку фортецю, та, окрім всієї величі споруди, запам’ятав... купи сміття. Побував і в сусідньому Львові, який підтвердив статус українського Лондона: Віктор зауважив, що в один момент там і дощило, і пригрівало сонце, і залітав сніг. «Львів, попри погоду, сподобався відразу ж. А в Ужгороді треба побути декілька днів, аби усвідомити, що тут гарно, побачити місто, так би мовити, акліматизуватися. І чимало тут відіграє перше враження. У мене воно розпочалося з жахливої будівлі автовокзалу, доріг та автобусів. Усе це дуже контрастує з архітектурними окрасами Ужгорода».
Віктор полюбляє футбол, проте про його існування в Україні дізнався зовсім нещодавно. Каже, він такий не один: досі в його співвітчизників чи однокурсників у Братиславі наша держава асоціюється з північним сусідом. «І ще всі думають, що у вас тут мафія, – усміхається хлопець. – Справді, про Росію серед моїх знайомих знають усі, а про Україну – майже ніхто. Тільки поспілкувавшись з українцями, дізнався, що тут є і футбол, і безліч цікавих історичних пам’яток, і туристичні принади. Не можу порівнювати рідну Сербію та Україну, бо відвідав тільки Львів та Ужгород. Звісно, ми маємо ті самі проблеми з дорогами, сміттям, візами. Проте коли їдеш до іншої країни, бачити цього не хочеться. Крім того, Стара Пазова лежить зовсім неподалік від Белграда, сербського серця. Тож у нас усе відповідає канонам модерного столичного дизайну. В Ужгороді все по-іншому, по-старовинному. І це неймовірно вражає, цю красу треба берегти. Закарпатці чудові, цікаві, мені так сподобалися і тутешній акцент, і мова загалом. Трохи реконструкції будівель, особливо автовокзалів, ремонту доріг, реклами й обов’язково англійського перекладу страв у меню в закладах харчування – і приємні спогади про ваш край будуть ще кращими».
