Мамо, де я?
Я за звичкою зупиняюся біля нього: на перехресті проспекту Свободи та вулиці Капушанської. Ужгородці добре знають це місце на розі колишнього гастроному „Білочка”, а тепер супермаркету „Вопак”. Це найлюдніше перехрестя обласного центру. Рух автівок йде із усіх чотирьох напрямків, причому на двох із них – двополосний. Не менше і пішоходів, для яких встановлено аж вісім (!) світлофорів. Одне слово, справжній ужгородський Вавилон.
Я зупиняюся за звичкою, аби перейти на другий бік запрудженого проспекту. Та ба, світлофори мовчать. Всі, як один. Мовчать день, два, три. Мовчать, як найзатятіші партизани.
Це не тільки одне з найлюдніших місць, але одне із найаварійніших. Тут навіть дерева вирубали, аби водії не втрачали пильності.
Кілька днів у центрі „найєвропейськішого” міста не працюють світлофори. І що? А нічого! „На всіх язиках все мовчить, бо благоденствує”. Мами з діточками і пенсіонери з паличками перебігають між старих „Жигулів” та крутих іномарок. І що ми за народ такий?!
У німців вже би було сто аварій і гора трупів, а у нас – все спокійно, жертв нема. Примудрились їздити без світлофорів навіть у часи „пік”. Кожен рушає тоді, коли відчуває -- час, мій коню, час! А й справді, для чого нам світлофори? Є ж країни, які їх не мають. Правда, там досі на слонах їздять.
Я не розумію, чому не працюють світлофори. Може, вищої гуманітарної освіти для цього розуміння замало? Я не вірю, що світлофор з’їдає силу-силенну електроенергії. Ну не вірю і все! Це ж не чотириповерхова мерія! Просто руки в ужгородської влади ростуть не з того місця. Ну не маємо ми господаря в місті, не маємо! В черговий раз не пощастило. Не судьба, видно.
Чому Луцьк у десять разів чистіший за Ужгород? Чому у Франківську будуються не тільки банки, а й сучасні багатоповерхівки? Чому Львів -- освітлений, а я бреду о 18.00 у суцільній темряві по коліно в болоті? Я де – в Європі чи у джунглях Малайзії?
Але не тільки влада у всьому цьому винна. Бо є ще й народ, який, по–перше, обирає таку владу, а по-друге -- так відстоює свої права. Бо якби завтра пішоходи чи автівки заблокували проспект на півгодини, світлофори би відразу включилися. Не в електриці справа, а в нашій здатності до опору.
„Вимагай більшого!” – як співає „Океан Ельзи”. Інакше не бачити світлофора, як мера о шостій вечора в заляпаних топанках, який перебігає на другий бік вулиці між нескінченим потоком автотранспорту.
Олександр ГАВРОШ
"Старий Замок "Паланок"
