Інцидент, що стався близько тижня тому в ужгородському супермаркеті Сільпо сколихнув хвилю невдоволення не тільки серед закарпатців, але й розлетівся по всій Україні.
«Я не допомагаю карателям!» - крикнула тоді одна пані зі Сходу нашим місцевим волонтерам, які стояли при вході до супермаркету і збирали для закарпатській бійців необхідні продукти та товари.
Тоді про цю неприємну ситуацію повідомила волонтер Валентина Пригара на власній сторінці в соцмережі.
Попри відчутну різницю у світогляді та світосприйнятті, через відомі всім обставини нам із переселенцями з Донбасу тепер доводиться знаходити мову на одній території, в одному місті. Якось не дивно, що у наших взаємостосунках мають місце ось такі інциденти як описаний вище.
Де ці точки дотику між нами та чому так стається у спеціальному коментарі для Мукачево.Net пояснила практичний психолог, магістр медицини Габріелла Цяпець.
«Не хочу нікого виправдовувати, але всі ми реагуємо так, як вміємо. Просто інакше нас ніхто не навчив. Іншими словами, якщо отримати в садочку ляльку від Маші я можу тільки так, що силою її забираю, то я все життя буду забирати необхідне мені силою, просто ні батьки, ні вихователі, ні Маша не сказали, що можна і попросити. І оскільки ми, закарпатці, ходили в одні ті самі садочки, і вчили нас одні і ті самі вихователі, батьки наші крутилися в подібних колах, як кажуть "Закарпаття - одне велике село", то і цінності у нас подібні і способи реагування, відповідно, також.
Інша правда, що Закарпаття споконвіків було полінаціональним - тому ми добре вміємо толерувати, співпереживати, пристосовуватись, розуміти відмінності в певних межах, звичайно.
Стосовно конкретного реагування на конкретні вчинки, як от в Сільпо, я думаю, кожний сам собі визначає рівень свого втручання і коментування. Надзвичайно шкода і серце стискається, що наші хлопці там гинуть, глибоко поважаю тих, хто займається допомогою для них. Таких, як та жіночка, напевно, можна тільки пошкодувати, як шкодують хворих, оскільки її загальнолюдським цінностям (виходячи з публікації та відголосків) ніхто в цьому житті не навчив. Чи вартує на неї тратити свої нервові клітини? Не думаю. Її думка і світогляд формувались все життя, за 1-2 репліки навряд чи змінимо щось. Можливо, вона навмисно провокує людей, оскільки по-інакшому отримати увагу (хоч якусь) не вміє.
Тому подбайте про себе - якщо вам легше буде на душі від того, що ви скажете все, що думаєте про неї - кажіть, якщо для вас краще промовчати і пошкодувати її - зробіть так. В даній ситуації важливо подбати про себе і прийняти той факт, що, на жаль, люди є різні», - коментує експерт.
Юлія Барабан, Мукачево.net
