Однорічного Крістіана вилікували від цирозу

30-річнийЕдмонд Бейрешіз села Великі Береги Берегівського району Закарпаття віддав частину своєї печінки кількамісячному сину Крістіану. У хлопчика виявили цироз печінки.

Едмонд із 27-річною дружиною Монікоюта сином живуть у центрі села. Обоє безробітні. Моніка перебуває в декретній відпустці, Едмонду після операції лікарі заборонили працювати. Вижити допомагають родичі.

Моніка підмітає подвір’я, чоловік грається з сином. 1 серпня дитині минув рік.

— Крістіан був спершу як і всі немовлята, — каже Едмонд. Йому важко розмовляти російською, він — угорець. — Коли привіз дружину з пологового додому, син мав жовтий відтінок шкіри, але ми не сприйняли це всерйоз. Через тиждень викликали дільничну фельдшерку. Вона приписала ліки.

За три тижні батьки показали сина дитячим лікарям у Мукачевому. Моніку з немовлям поклали до стаціонару.

— Давали крапельниці, — розповідає жінка. — Казали, що рівень білірубіну 300 при нормі 20. Коли сину полегшало, нас відправили до Києва в Охматдит. Там поставили діагноз ”біліарна атрезія” (зарощення жовчних проток. — ”ГПУ”). Казали, що треба оперувати.

Першу операцію провели у вересні 2007 року. Вона тривала п’ять годин, але після неї стан Крістіана не змінився.

— Нас відправили додому, — каже жінка, — та 1 листопада ми повернулися. В інституті Шалімова сказали, що в сина цироз. Порадили пересадити печінку від мене чи чоловіка. Ми зважилися негайно. При обстеженні виявилося, що печінка Едмонда підходить ідеально. Але потрібно було вичекати, доки сину мине півроку. Лікарі давали тільки п’ять процентів на життя. А ми вирішили: нехай і один процент, але його треба використати.

Операція тривала 22 години

Бейреші повернулися додому. На початку лютого знову зібралися до столиці.

— Тричі купували квиток на поїзд, — розводить руками Моніка. — Уперше поїздка зірвалася, бо в Крістіка не працювали нирки, у животі було багато води. Удруге — я захворіла на свинку. Чотири тижні чекала, поки виїхали.

Операцію призначили на 21 лютого.

— О пів на дев’яту забрали чоловіка, в обід — сина, — каже. — Операція тривала 22 години: до реанімації сина привезли тільки о шостій ранку наступного дня.

— Від мене відрізали четвертину печінки, — долучається до розмови Едмонд. — Син ще малий, то багато не знадобилося. Після того живіт болів два тижні. А синочок гірше мучився, бо печінка довго не приживалася. Коли вже пішло на поправку, з’ясувалося, що в нього в животі бактерії, які перешкоджають адаптації органа. Три бактерії після курсу антибіотиків загинули, а одна жила як риба у воді. Але й її через тиждень убили.

У квітні Бейреші повернулися додому. За два місяці знову поїхали до столиці — перевіритися.

— Професор Котенко провів контроль, заспокоїв, що все добре, — каже Едмонд. — А ще зауважив, що Крістік — наймолодший пацієнт, якому в Україні пересадили печінку від дорослого донора.

В Едмонда печінка відновилася за шість місяців.

— Виросла до таких розмірів, як була й раніше, — спокійно каже чоловік. — Але мені заборонили працювати за рік. Я раніше робив із хімікатами й добривами в сільськогосподарському підприємстві ”Кім”. То воно, мабуть, і вплинуло, що син народився з ураженою печінкою.

— А я до вагітності шила рукавички, — долучається Моніка. — Вони фарбовані отруйною краскою. Тоже надихалася багато.