Новина про російське вторгнення Василя на позивний "Гуцул" застала в Польщі. Вже 25 лютого 2022 року чоловік зібрав речі і повернувся в Україну, щоб захистити рідну землю від окупатів.
Як розповідають на сторінці 128 бригади, навідник-оператор БМП старший солдат Василь "Гуцул" захищав Батьківщину ще в 2014 – 2015 роках. Та після демобілізації в 2015 році я працював будівельником, останні роки в Польщі. І 25 лютого минулого року повернувся в Україну.
"Зібрав тоді нашу бригаду й сказав – все, роботу закінчено, я їду додому. Хазяїн-поляк питає: «Чому?», а я відповів: «Ти телевізор дивися? Ось чому!» І він нічого не сказав… Тоді багато чоловіків-заробітчан поверталися додому, щоб піти в ЗСУ, а назад, за кордон їхали жінки й діти. Моя дочка з двома внучками (одна дитина інвалід) теж виїхала в Польщу, ми зустрілися з нею на кордоні", — розповідає Василь.
З початку повномасштабки підрозділ "гуцула" воював на Донеччині, Херсонщині, Запоріжжі. Доводилося побувати в дуже важких ситуаціях, на межі життя й смерті.
"Біля Бахмута я двічі прощався з життям. Ми обстріляли зі своєї гармати ворожу посадку й виїхали назад, але на пів дорозі ротний дав вказівку повертатися на позицію й продовжити вогонь. Тоді за короткий час я вистріляв увесь боєкомплект і втратив свідомість через отруєння пороховими газами. Я чітко розумів, що помираю, – бачив товаришів, чув розмови, але тіло терпнуло, а на очі спадала пелена. Мене врятував командир, котрий зрозумів, що сталося, витягнув через люк на землю й почав приводити до тями. Я очуняв, а потім знову почав відлітати. Врешті-решт мене відкачали", — згадує Василь.
Зі слів захисника, найважче воювати на Запоріжжі. Тут проблема не в тому, як залетіти в окуповане село й зачистити його, а як доїхати до села. Все заміновано, а на додачу ще й ворожа арта.
"Якось росіяни вдарили фосфором, від якого вигоріла трава на великій площі, то ми побачили тисячі мін. Вони просто лежали на землі навіть не прикопані, але в густій траві їх не було видно. Ворог дуже сильно укріпився, він тут давно", — зазначає воїн.
Сам Василь з гірського села Брустури на Косівщині (Прикарпаття), тому й позивний Гуцул. А ще в його у підрозділі є боєць із Рахівщини (Закарпаття). Це справжній полонинський гуцул, він випасав овець на полонинах, готував сир і вурду.
"Усі, хто тут із перших днів війни (та й не тільки вони) давно стомлені й виснажені. Не так фізично, як психічно через постійну нервову напругу. Робимо все на автоматі – кажуть, що треба йти в бій, то йдемо. Але я не жалію, що пішов у ЗСУ, ніколи ні про що не жалію", — підсумовує "Гуцул".
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
