розповів «Замку» рахівський ентомолог Євгеній Ляшенко
Люди, які все життя віддаються улюбленій справі, мимоволі викликають повагу. Адже далеко не кожен здатен забути про власні потреби і, наприклад, дві доби не вилазити з болота, щоб поспостерігати за поведінкою жаб. Євгеній Ляшенко, ентомолог Карпатського біосферного заповідника, 40 років свого життя присвятив… метеликам. Ця пристрасть стала справою всього його життя. Нині в Україні мало хто знає про комах із двома парами крил стільки, як він. Деякими секретами з життя летючих красенів пан Євгеній поділився з нами.
Ще в садку збирав мух і кидав їх павукам
– Пане Євгенію, знаю, що ви родом не із Закарпаття. Як до нас втрапили?
– Я народився в Росії, у місті Самарі. 1982 року закінчив біофак тодішнього Куйбишівського університету. Вже в той час уподобав наукову діяльність, тож, аби не потрапити за розподілом в школу вчителем, мав швидко шукати якесь інше місце роботи. А тоді випускники намагалися влаштуватися до якогось із союзних заповідників. Я теж. По всьому СРСР розіслав десь зо 20 листів з проханням узяти на роботу, зокрема й до Карпатського біосферного заповідника. Звідси прийшла відповідь: нам ентомолог потрібен, приїжджайте. Мушу сказати, що доти взагалі ніколи не був в Україні, хоч батько родом із Миколаївської області. Тож виходить, ніби я повернувся до свого коріння.
– Ви так давно на Закарпатті. За домом не сумували?
– Звичайно, нудьгував, адже батьки залишилися в Росії. Але за 28 років, що живу в Рахові, вже звик. Коли приїхав, зовсім не знав української мови, але з часом самостійно вивчив. Пригадую, на самому початку мене дуже вразили місцеві люди – такі відкриті і добрі. Прийняли мене як свого. Ще здивувало, як багато на Закарпатті церков і монастирів.
– Знаю, що ви ще й формували бібліотеку заповідника.
– Тільки-но приїхав, майже одразу став працювати ще й завідувачем бібліотеки. За роки роботи справді вдалося зібрати дуже багато цінних і корисних книг. Деякі з них ніде в області більше не знайдеш. Коли приїхав, то в нас було близько 1,5 тисячі примірників, нині маємо понад 9000. До речі, бібліотека в нас відкрита для всіх охочих.
– За фахом ви ентомолог, а чому вибрали саме метеликів?
– Батьки розповідали, що я цікавився комахами ще в дитячому садку: годинами міг спостерігати за ними, а також збирав мух і кидав павукам. Тож удома так і жартували: з дитини точно буде біолог (Сміється. – Авт.). А метеликами на серйозному рівні зацікавився у 8-му класі. Чомусь душа до них прикипіла. Не просто ловив їх і складав до колекції. Мені було цікаво знайти гусінь і самому вивести з неї комаху. Вже тоді, школярем, став шукати й замовляти серйозну наукову літературу та всілякі матеріали, потрібні для роботи.
– Відтоді й розводите метеликів?
Цілеспрямовано й постійно вирощую їх десь із 1988 року. Переважно – рідкісні види. Я, власне, й вивчаю, чому той чи той вид все рідше трапляється в природі, що йому заважає розвиватися. А без штучного утримання в лабораторії це майже неможливо з’ясувати. Нині в Україні цим мало хто цікавиться, далеко не кожен заповідник навіть має свого ентомолога. А за кордоном, наприклад, в Німечинні чи Англії, метеликів виводять і досліджують вже досить давно.
– Чому так?
– Бо ця робота забирає багато часу, вже так просто на природу не виберешся. З метеликами треба посидіти. Життєвий цикл у них близько місяця, а коли одразу виводити декілька видів, то й два-три місяці потрібно бути поряд. За ними слід постійно доглядати, годувати, прибирати, підтримувати температуру й вологість у спеціальному сітчастому садку, де вони весь час перебувають, відфотографовувати весь процес: від яєчка до метелика.
– До речі, чим ви їх годуєте?
– Розводжу натуральний мед водою, і цю медову водичку обережно наношу пензликом на зрізані квіти. До речі, харчуються метелики постійно, хоча з’їдають, звичайно, дуже мало. Ще маю вид, для якого в горщиках спеціально вирощую молоді дубки.
– Ви рахували, скільки комах вивели за весь час роботи?
– Ой ні, я вже давно збився з рахунку. Думаю, декілька сотень буде точно. У нашому заповіднику є більше 20 червонокнижних видів. З них 6–7 я сам виростив і випустив у природу. Взагалі завжди випускаю на волю всіх метеликів. Але обов’язково в тому місці, де вони власне й мешкають. Одних везу в Долину нарцисів, інших – на Чорну гору у Виноградівському районі. Причому дорослих випускаю рідко, переважно на стадії лялечки або яйця. А вже на місці вони самі вилуплюються і розмножуються. Так у них більше шансів вижити.
Метелики-канібали
– Розкажіть, як живуть метелики? Чи є у них якась соціальна структура?
– Помітної ієрархії немає. У природі між собою живуть досить мирно. Натомість мають доволі складну поведінку, яку ще треба багато досліджувати. Наприклад, самці деяких видів охороняють свою територію від інших «чоловіків». Якщо в гості залетить чужак, то його починають виганяти. А у Виноградівському районі на Чорній та Юлівській горах мешкає сатир буковий. Самець цього виду цікаво залицяється до партнерки. Метелик буквально переслідує самку, і, коли та врешті сідає на землю чи камінь, вмощується навпроти так, що його голова майже торкається її, і починає кланятися. І так безперервно 15–20 хвилин, доки вона не здасться.
Що ще з цікавого? Коли розводив червонокнижну стрічкарку блакитну, то зіткнувся з таким явищем, як канібалізм. Коли тримав у одному ентомологічному садку гусінь стрічкарок блакитної і червоної, то перші знищили других, причому тільки відкушували голови.
– Яка тривалість життя цих комашок?
– Якщо говорити про денних метеликів, то найменше живуть 2 тижні, в середньому – до місяця. А ті, що зимують і впадають у сплячку, можуть прожити і до 6–8 місяців. Нічні живуть набагато менше – 6–10 днів – ті, що зовсім не живляться. До декілька місяців – комахи, що інтенсивно харчуються нектаром квітів і також зимують. Метелики, що не «їдять», існують за рахунок поживного запасу, який накопичила гусінь, й 6–10 днів їм якраз вистачає для того, аби відкласти яйця. Такі самки навіть народжуються одразу з черевцем, ущерть заповненим яєчками.
– Цікаво, яку відстань можуть долати метелики?
– Поодинокі види здатні залітати дуже далеко, до того ж уміють підніматися на значні висоти. Наприклад, махаон, пролітає десятки кілометрів. А деякі нічні види, як-от бражник мертва голова, взагалі прилітають до нас із північної Африки й країн Середземномор’я. Вони починають свій переліт навесні, долають моря, а до нас прибувають десь у другій половині червня. Перелітають Альпи, Карпати, були випадки, коли їх знаходили на кораблях у відкритому морі. Відомо, що вони долітали навіть до Фінляндії. Але це не дивно, бо мертва голова розвиває швидкість до 50 кілометрів за годину.
– Чи фігурують ці комашки у міфології?
– На сході – в Японії, Китаї та В’єтнамі – метеликів шанують, їм поклоняються як божественним істотам. Там же мешкають і дуже великі комахи, які мають розмах крил до 30 сантиметрів (відома павиноочка атлас). А от гусінь у деяких народних кухнях Сходу та Африки використовують як страву.
– Нині стало модним випускати тропічних метеликів на весіллях. Як до цього ставитеся?
– Правду сказати, мені їх шкода. Так, звичайно, це дуже гарно, але ніхто потім не цікавиться долею комах. А вони ж довго не живуть і в наших умовах розмножуватися не можуть. Краще б зробили так, як, наприклад, в Англії. Там є спеціальні оранжереї, так звані Будинки метеликів, де їх розводять. Створюють їм усі потрібні умови: садять багато квітів, підбирають правильну температуру й вологість повітря, відповідне освітлення. От вони там і літають хмарками. Кожен може прийти помилуватися.
– Знаю, що вас якось покусала змія. Як ентомолог попався на зуб гадюки?
– Справді, це було багато років тому. Мені випадково трапилася досить рідкісна форма гадюки, абсолютно чорна, без характерного малюнка на спині, то я намагався її спіймати (Сміється. – Авт.). Вирішив зловити, щоб наш фотограф її зазнімкував. Але, на жаль, взяв надто коротку палицю, щоб загнати її до коробки. То вона тікала, шипіла, а врешті примудрилася зачепити мене одним зубом. Та ще й утікла, вже колеги її потім знайшли. Спочатку мені й не повірили, що то укус гадюки, доки рука не стала опухати. Тоді вже відвезли до лікарні в Рахів, де вкололи сироватку. Два тижні пробув на лікарняному. У листку непрацездатності так і записали – укус гадюки (Сміється. – Авт.). А то ж іще в робочий час сталося. Тож на цей випадок склали акт і потім з усіма науковцями провели інструктаж із техніки безпеки. Одне слово, живий анекдот.
