Багатодітна мама Олена Нетребенко у березні 2022 року вивезла двох біологічних і чотирьох дітей, якими опікується, із міста Курахове на Донеччині.
Олена Нетребенко має чотирьох біологічних і чотирьох дітей, якими опікується. Двоє старших біологічних дітей Олени дорослі і мають власні сім’ї, шестеро неповнолітніх були із жінкою у місті Курахове, за 40 кілометрів від Донецька, коли розпочалася повномасштабна війна, пише Суспільне Закарпаття
"Вже із 2014 року недалеко від нас була лінія розмежування. І коли почали розказувати, що війна, то таке було оманливе уявлення, що трохи постріляють два-три дні і все влаштується. Але з кожним днем ситуація погіршувалася, місто було майже оточене, усі знайомі виїжджали. Почала шукати перевізника, щоб вивезти дітей самостійно. З’ясувалося, що перевізники вже поїхали зі своїми сім’ями, і нікого нема. Ні з ким їхати уже", — розповідає Олена Нетребенко.
Олена пригадує, вивезли їхню сім’ю волонтери, які у соцмережі розмістили анкету. Її жінка заповнила і отримала відповідь. 2 березня 2022 року сім’я виїхала із міста Курахове.
"Нас вивезли до Краматорська, допомогли зайняти місця у тому потязі, котрий держава виділила для евакуації. Їхали дуже довго. В інших містах підсажувалися пасажири. У Харкові у нашому купе було вже 17 пасажирів. Саме в Харкові було дуже страшно, бо схоже було на кадри з фільмів, які я ще малою бачила про війну", — згадує вимушена переселенка.
Тоді вони приїхали До Львова. А звідти родину з іншими багатодітними сім’ями евакуювали на острів Сардинію в Італії. Через 90 днів Олена з дітьми повернулася в Україну.
"Діти сумували за домівкою, за втраченими друзями, хотіли частіше чути українську мову і отримати освіту в Україні. Ми повернулися в Ужгород. Я просто відкрила мапу і шукала місто, яке буде якомога далі від східного кордону. Коли ми з дітьми поїхали в Сардинію, чоловік, незважаючи на те, що йому було 63 роки і він хворів на цукровий діабет, хотів піти у Тероборону. Але при першому серйозному обстрілі міста він загинув від ракетного влучання в будинок", — каже Олена Нетребенко.
На Закарпатті Олена із дітьми жила в прихистках від різних організацій. Один із них в ГО "Неємія".
"Там мене запросили на курси кулінарії, познайомилася із жінками ВПО і місцевими жінками. І там я відчула, що я в ресурсі. Вже можу сама комусь допомагати. Там я почала співпрацювати із "Неємією" як арт-терапевт. "Неємія" допомогла мені знайти квартиру, яку зараз винаймаю. І наразі я, об’єднавшись з іншими жінками ВПО, з якими познайомилася в "Неємії" створили ГО "Томоко" та заснували Центр дитячого розвитку "Кіфлик", — розповідає жінка.
В Ужгороді з Оленою живуть шестеро неповнолітніх дітей. Найстаршому 14 років, наймолодшій — 6. Цього року діти пішли в місцеву школу, до цього через переїзди вчилися онлайн.
"Вибухи чули, бо було таке, що дах на нашому будинку підскакував. 17 км до лінії розмежування, це бувало таке, що далі снаряди перелітали через наш будинок, наше місто, далі розривалися. Слава Богу, мої діти смертей своїми очима не бачили, але у мене психологічна освіта і педагогічна, я працювала з групами дітей, які це бачили. І розуміла, що треба дітей від цього рятувати, бо це досвід на все життя. У моїх дітей травматичний досвід пов’язаний з тим, що втрачені друзі і втрачено це особисте середовище. Вони довгий час і в Сардинії, і тут, в Ужгороді, вони запитували: "Коли ми вже поїдемо додому". Полегшення прийшло з тим, як діти пішли у місцеву школу. Ми стали розуміти, що скрізь, де б ми не опинилися, ми не пропадемо", — додає Олена Нетребенко.
