Знаменитий фальсифікатор живопису Елмір де Хорі протягом 30 років підробляв шедеври великих художників. Він настільки достовірно передавав атмосферу картин, був такий точний у деталях, що навіть маститі експерти-мистецтвознавці приймали твори Елміра за оригінали.
Його життя від народження до смерті огорнута таємницею. Він стверджував, що походив із аристократичної родини, батько – австро-угорський дипломат, мати – дочка банкіра. Однак, якщо вірити публікації одного з біографів, його справжнє ім'я – Елемер Альберт Хоффман (Elemer Albert Hoffmann), народився він 14 квітня 1906 року в єврейському кварталі Будапешта.
Хлопець захопився живописом, у 18 років вступив до художньої школи в Мюнхені. У 1926 році він вирушив до Парижа, навчався у Фернана Леже в академії Гранд-Шом'єр. Він легко копіював чужі картини, але створити власне вдале полотно не вдавалося. Художник-початківець виставив у галереях кілька своїх робіт, але їх ніхто не купив.
У 1932 році за сімейними обставинами він повернувся на батьківщину, до Угорщини де близько зійшовся з британським журналістом, якого профашистські налаштована влада прийняла за шпигуна. Елміра, як помічника ворога, ув'язнили, а потім запроторили до концтабору для гомосексуалістів. Все майно сім'ї де Хорі було конфісковано спочатку німцями, а після війни комуністами.
Після закінчення війни Хоффман з'явився у Франції, змінив прізвище на де Хорі і став заробляти на життя підробками під Пікассо.
А сталося це так: 1946 року в його майстерню заглянула якась багата іноземка і, побачивши один із малюнків, вигукнула: «Та це ж Пікассо!» Елмір не став переконувати покупницю та продав їй малюнок за 40 доларів. Незабаром він дізнався, що дама перепродала «Пікассо» художньому салону в Парижі в кілька разів дорожче. Елміра осяяло: а чому б йому не заробляти на підробках?
Де Хорі не копіював існуючі шедеври. Його метод полягав у тому, щоб створювати нові полотна, які були схожі на картини пензля знаменитих майстрів. Він купував старі картини, полотна, рами, а для малюнків виривав чисті сторінки зі старих книг. Придбав пензлі, фарби, олівці, які використовували художники минулих років.
Щоб переконати всіх у справжності своїх імітацій, де Хорі придумав оригінальний прийом: він купував старий каталог із картиною потрібного художника та вирізав із нього репродукцію. Потім відтворював на придбаному ним довоєнному папері свого «Матіса» або «Пікассо», фотографував картину та вставляв отриману репродукцію назад у каталог. В результаті покупець, порівнюючи пропоновану йому картину з репродукцією в каталозі, був впевнений, що бачить оригінал. Елмір видавав себе за збіднілого аристократа, який, щоб не померти з голоду, розпродує залишки сімейної колекції. За другою легендою, він познайомився у роки війни із самим Пікассо і зараз продавав малюнки, які той йому подарував.
Реалізацією фальшивок займався його співмешканець та агент Жак Шамберлен. У 1947 році перебрався із Франції до США, де змінив кілька псевдонімів. Влаштувався у Майамі, ретельно вивчав стиль найбільш затребуваних художників і намагався відтворювати їх стиль його. Після копіювання Пікассо він навчився копіювати Гогена, Ренуара, Матісса та Модільяні. Декілька разів намагався зробити собі ім'я оригінальними роботами, але безуспішно.
Де Хорі так чудово імітував стиль знаменитих імпресіоністів, постімпресіоністів, авангардистів, що мистецтвознавці не сумнівалися у справжності представлених ним полотен. Елмір вирізнявся величезною працездатністю. Якось він записав у щоденнику: «До сніданку можу накидати пару малюнків, а по обіді – почати картину!».
У США він затримався на 11 років. Де Хорі заводив знайомства з нафтовими магнатами, промисловцями, банкірами, кінозірками та пропонував їм свої картини. Елмір продавав приватним колекціонерам та музеям малюнки, гуаші, акварелі, одночасно підробляючи реставрацією картин. Художник став почесним жителем Нового Орлеана, і в 1951 отримав символічний ключ від воріт міста. Фальсифікатор звертався до творчості Едгара Дега (Edgar Degas), Жоржа Брака (Georges Braque), Анрі Тулуза-Лотрека (Henri Toulouse-Lautrec), Рауля Дюфі (Raoul Dufy), Марка Шагала…
Але не живописом єдиної жив де Хорі, він любив подорожувати, проводити час з друзями, віддаючи перевагу чоловікам.Перший тривожний дзвінок пролунав у 1955 році, коли Музей Фогга при Гарвардському університеті вирішив провести перевірку малюнка Анрі Матісса «Дама з квітами та плодом граната». Але… Експерти визнали роботу справжньою! Більше того – однією з вершин графічного мистецтва Матісса. Здавалося - ось він, черговий тріумф шахрая, але успіх закрутив йому голову, і він запропонував музею нариси Модільяні та Ренуара зі "своєї сімейної колекції". Уважний мистецтвознавець звернула увагу на стилістичну схожість між роботами різних художників. Вона стала з'ясовувати в інших музеях та галереях, чи не купували вони у Е. Рейнала (під цим ім'ям де Хорі тоді жив у США), твори мистецтва. В результаті з'ясувалося, що шановний колекціонер із Європи торгує сумнівними роботами сучасних майстрів.
У середині 1950-х Елмір продав кілька малюнків і картин чиказькому арт-дилеру Джозефу Фолкнеру, про якого, ймовірно, був не найвищої думки, оскільки додав до них кілька репродукцій, які колись придбали в музеї Будапешта. Фолкнер розкрив обман і подав на Хорі позов до суду за звинуваченням у шахрайстві. Елмір, використовуючи фальшиві документи, утік у Мехіко, але неприємності переслідували його і там: мексиканська поліція затримала Хорі за підозрою у вбивстві гомосексуала, з яким, як він стверджував, навіть не знайомий. Незабаром художника відпустили, він розплатився з адвокатом однієї зі своїх підробок та повернувся до США.
Елмір вирішив перейти на виготовлення літографій і не пошкодував коштів на покупку професійної техніки; якістю його літографій захоплюються досі. Хорі намагався малювати під своїм ім'ям, але безуспішно. Він мав безліч планів, але як їх здійснити? Манера підробок стала відомою, причому ФБР виявляло до художника інтерес. Він впав у глибоку депресію і намагався покінчити життя самогубством, але лікарі врятували його.
Вийшовши з клініки, Елмір познайомився з 25-річним емігрантом Фернаном Легро, який приїхав із Франції. Для того, щоб отримати громадянство США, Легро одружився з американкою, хоча не приховував своїх гомосексуальних нахилів. Він став арт-дилером, який успішно знаходив багатих клієнтів і отримував 40% прибутку від продажу картин де Хорі. Компаньйони знайшли незвичайний спосіб отримання експертних висновків. Під час перевезення полотен через кордон вони заявляли, що це копії. Митники, припускаючи контрабанду, спрямовували картини фахівцям, які робили висновок, що роботи насправді справжні. Доводилося платити мито та чималі штрафи, проте на руках залишалися експертні висновки, які дозволяли продавати підробки за величезні суми.
Під час поїздки Америкою Фернан зблизився з юним канадцем Реалом Лессаром. Легро разом з Лессаром продали безліч «шедеврів» барона де Хорі і більшу частину виручки забирали собі. Парочка винаймала шикарні апартаменти в готелях Парижа, одягалася в дорогих магазинах і купувала автомобілі престижних марок. Вони прагнули змусити Елміра працювати не покладаючи рук і щоб художника не залишало натхнення, купили йому прекрасний будинок на іспанському острові Ібіца.
З роками де Хорі почав видихатися, давалася взнаки робота на знос. Це не могло не позначитися на якості його картин і малюнків, де все більше виявлялася недбалість. Підробки, що видаються за твори великих майстрів, викликали недовіру експертів. Попереджено Інтерпол, і поліція вийшла на слід Легро і Лессара. Вони сховалися в Цюріху, а Елміра відправили до Австралії. Близько року митець прожив у Сіднеї, сподіваючись, що згодом пристрасті навколо його фальшивок вщухнуть. Можливо, так і сталося б, але вибухнув новий гучний скандал у США. Техаський нафтовий магнат та колекціонер Алгур Медоуз вирішив перевірити свою колекцію. Як визначили експерти, усі куплені у Легро картини – Модільяні, Матісса, Шагала – виявилися підробками. «У нашого мультимільйонера Медоуза все найдорожче – навіть колекція фальшивок!", - написали тоді газети.
Легро і Лессара заарештували, а 1968 року перед судом у Мадриді постав і де Хорі. Однак він виявив твердість. «Мені як художнику завжди подобалося копіювати манеру різних майстрів та експериментувати, – говорив митець. – Деякі роботи я дарував друзям. Але звідки мені було знати, що ті будуть продавати мої полотна та ще й видавати їх за оригінали інших художників?» За законами Іспанії справи порушувалися, якщо злочин відбувався біля країни, але у Іспанії підробки ніхто не поширював. Через два місяці художника було звільнено.
1969 року американський журналіст Кліффорд Ірвінг опублікував бестселер «Фальшивка!» (Fake!), де оприлюднив історію Елміра де Хорі, частково на основі його власних оповідань, де правда сусідила з вигадками. Де Хорі визнавав, що творив роботи під іменами Модільяні, Ренуара, Пікассо, Матісса та багатьох інших. Однак заперечував, що колись продавав картини, видаючи їх за роботи великих майстрів; наслідування стилю не заборонено законом, отже, він не фальсифікатор. Художник навіть розкрив секрет: усі свої твори він, щоб не сплутати, позначав малопомітною літерою «F». «Ф – означає фальшивка! Я чесно попереджав глядачів», – пояснював він.
Цією історією зацікавилися й у Голлівуді. Знаменитий режисер Орсон Веллс (Orson Welles) зняв фільм «Ф як фальшивка». Уеллс у фільмі доводив, що фальсифікатор може виявитися не меншим, а навіть геніальнішим, ніж автор оригіналу.
Зростаюча слава де Хорі обернулася відновленням кримінального переслідування. У 1976 році влада Іспанії пішла назустріч вимогам французького уряду і погодилася на екстрадицію де Хорі. Дізнавшись про це, художник прийняв смертельну дозу снодійного – така офіційна версія поліції; за іншою, не підтвердженою, Хорі інсценував власну смерть, щоб уникнути екстрадиції. Його співмешканець та охоронець Марк Форжі у 2012 році випустив книгу мемуарів про останні роки життя маститого фальсифікатора.
Ймовірно, чимало нерозкритих «шедеврів від Хорі» і сьогодні залишаються в експозиціях європейських та американських музеїв, вважаючи картинами видатних майстрів. Іноді на арт-ринку спливають навіть підроблені роботи Хорі – його ім'я залишається популярним у світі мистецтва. У 2014 році на аукціоні в Новій Зеландії були виставлені дві картини, що приписуються йому в стилі Клода Моне. А Марк Форгі досі читає лекції про життя свого коханця по всьому світу.
За матеріалами rg-rb.de
