На Закарпатті розповсюджують закваску для хліба, привезену нібито з Почаївського монастиря
Днями зайшла до мене сусідка і, промовляю-чи «щастя й здоров’я вашій хаті», простягнула баночку з-під майонезу з дивним вмістом. До того вона додала письмовий текст, в якому значилося, що це закваска для приготування чудодійного хліба, котрий знімає порчу, прокляття і приносить родині щастя, благополуччя, здоров’я. Тільки головна умова – зробити все за інструкцією.
А вимагалося от що: в перший день перелити тісто у посуд і, не закриваючи кришкою, лишити на столі, аби воно набиралося енергетики дому; в другий – додати туди по одній склянці молока, цукру і борошна і, нічого не перемішуючи, знову лишити на добу. Третього дня все змішати, але обов’язково дерев’яною ложкою. Четвертого, не перемішуючи, додати ті самі інгредієнти, а п’ятого – знов перемішати. Випікати цей хліб необхідно тільки на шостий день, додавши яйце, соди і борошна. Однак перед тим необхідно поділити тісто на чотири рівні частини, три з яких роздати знайомим, а свою спекти і спожити. На перший погляд, нічого підозрілого: і наміри благі (побажання добра і щастя), і авторитетне джерело-розповсюджувач (Свято-Успенська Почаївська Лавра).
Та все ж, читаючи уважно текст, мимоволі починаєш сумніватися у правдивості написаного. Викликає подив застереження, що продукт необхідно спожити тільки мешканцям будинку і в жодному разі ні з ким не ділитися (не по-християнськи це якось), і в той же час треба розділити тісто на рівні порції й роздати знайомим (схоже на популярні «листи щастя», які впродовж певного часу необхідно розмножити і переслати десятьом, двадцятьом, а інколи й більше друзям).
Почаївські монахи від закваски відхрещуються
Шукати відповіді, чи має насправді цей продукт стосунок до Церкви, довго не довелося. Інтернет-пошуковик на запит «хліб із Почаївського монастиря» видав адресу офіційної сторінки Лаври, братія якої ще в 2008 році опублікувала звернення, що поширення закваски не має відношення до жодної зі Святинь православної церкви. Користуватися текстом, що додається до так званого «почаївського хліба», ченці не рекомендують як християнам, так і нехристиянам. Вони зазначають, що «це може призвести до духовного пошкодження і мати містичне ритуальне значення. Оскільки виготовлювачі так званого хліба брехливо прикриваються авторитетом Почаївської Лаври, а неправда споконвічно є плодом диявола, то звідси очевидно, що ця витівка є справою рук людей, водимих бісівською силою. Тому просимо вас бути обережними в подібних явищах і на все брати благословення у місцевих священиків».
Отже, одне питання вирішилося, та виникла купа інших: хто і з якою метою розповсюджує тісто? Чи може існувати (і в чому саме) небезпека для людини, що скористалася рецептом? Чи багато осіб піймалися на гачок спекулянтів?
Збираючи інформацію з цього приводу, з’ясувала, що вперше закваска почала «гуляти» поміж людей 24 роки тому!!! Оскільки розповсюдження відбувається за принципом піраміди, або ж, як нині модно, мережевого маркетингу, то можна припустити, що кожен третій читач хоча б раз у житті чув про таку, а кожен п’ятий, потаємно сподіваючись на нечуване щастя та всілякі гаразди, одразу ж після споживання продукту брав участь у її приготуванні та розмноженні. Отець Віктор, настоятель храму Святителя Іоанна мікрорайону Шахта в Ужгороді, вважає, що такі акції проводяться невідомими із метою дискредитації православної церкви: «На цьому можуть спекулювати різні секти, які намагаються спаплюжити авторитет, насамперед, Почаївської Лаври. Нібито навіщо ходити до церкви, якщо можна взяти хліб і все бажане здійсниться?» В Інтернеті розміщені коментарі з цього приводу священиків, які припускають, що в тісто може бути додана жертвенна кров, а власне розповсюдження закваски – ніщо інше, як один з обрядів «водимих лукавим». Цей факт не доведений і є лише припущенням, однак історія знає подібні випадки. Наприклад, так званий «преподобний» Мун, засновник відомої секти, оголосив себе «Істинним батьком людства, в якому переродився Ісус Христос» і, прагнучи нагодувати увесь світ їжею з власною кров’ю і плоттю, розповсюджував її на зібраннях.
Тому, хто все ж таки став жертвою спекулянтів, отець Віктор радить піти до церкви на сповідь. На його думку, «християнину не слід боятися таких речей як порча, бо під час хрещення священик промовляє спеціальну молитву, щоб у майбутньому цю людину Бог врятував «від навітів диявола». Краще вести праведне життя, яке й буде запорукою духовного здоров’я. В іншому випадку людина шукає якийсь об’єкт за межами Церкви і сподівається, що він стане відводом від зла і негараздів. Якщо люди вірять у чудодійні властивості закваски, то це свідчить про низький рівень їх обізнаності й духовну обмеженість».
Та все ж давайте з’ясуємо, чому спрацьовують подібні речі і люди, не втомлюючись вдесяте переписувати від руки певний текст, переконані, що це допоможе їм стати щасливими, а у разі невиконання інструкції неодмінно станеться лихо? Коментує психолог Наталія Касим: «Бути щасливим – природне бажання кожної людини. Однак більшість із нас хоче досягнути його не докладаючи зусиль, застосувавши який-небудь чудодійний метод чи засіб, як-от «листи щастя» чи згаданий хліб нібито «з Почаївського монастиря». Люди бачать назву і не піддають сумніву написане, адже нікому на гадку не спадає, що хтось може прикривати неправду святинею. Тим паче, коли тобі це приносить рідна чи близька людина, а в «інструкції» акцентується на побажанні добра ближньому.
У тексті зустрічаються слова, які досить сильно діють на «дитячу» частину особистості, яка є і в кожному дорослому. Ця грань людської психіки вірить у дива, в «енергетику», порчу і родове прокляття, у те, що, виконавши певний ритуал, можна досягти бажаного результату (нічого при цьому не змінюючи у власному житті, не замислюючись: «а що я роблю не так?»). Однак треба пам’ятати: так само, як неможливо звести будинок тільки самим бажанням – неможливо стати щасливим без роботи над собою, насамперед внутрішньої».
Із таким продуктом можна з’їсти і купу болячок
Отже, з духовною і психологічною сторонами псевдопочаївського «хліба» все зрозуміло. Залишилося два практичні й не менш важливі питання.
Відомий кулінар Валентин Штефаньо одразу сказав, що процедура шестиденного заквашування тіста не обґрунтована з точки зору приготування продукту і є лише трюком, аби заморочити людям голову. «Ви тільки уявіть, – кондитер витримує паузу, – все відбувається при кімнатній температурі, а це +18-22 градуси, впродовж тижня! Це ненормально! Залиште молоко на столі протягом дня – воно скисне. Не існує в пекарській практиці такої технології. Максимальний термін, допустимий для бродіння тіста, – три доби (за температури +8-10 градусів). Але це стосується тільки виробів із додаванням дріжджів».
Про небезпеку від споживання таких харчів заявляє головний лікар санепідемстанції Ужгорода Микола Ващенко. З огляду на те, що нікому з нас не відомий вихідний продукт, його якість, вік і склад, Микола Іванович застерігає від споживання такої їжі: «Можемо припустити, через скількох людей пройшла закваска. Ніхто не гарантує, що всі попередні «учасники процесу» суворо дотримувалися особистої гігієни, використовували ідеально чистий, позбавлений бактерій, посуд. Ось вам і вірусні інфекції. Те, що закваска впродовж тижня контактує з повітрям, уже дає підстави сумніватися в її стерильності. Додавання ж цукру (а його кожна господиня насипає за рецептом 2 чашки) створює сприятливе, неймовірно ідеальне, середовище для розвитку різного роду бактерій. Шкода, що до нас не потрапила ця речовина. Впевнений: насамперед ми б висіяли стафілокок і кишкову паличку».
На жаль, ми не змогли провести посіви через те, що призначена для мене порція відправилася на смітник ще до того, як я вирішила написати матеріал. Якщо серед читачів є «щасливий власник» закваски, нехай зголоситься – і ми обов’язково передамо «хліб щастя» в санепідемстацію.
Бережіть себе і будьте здорові!
