Так зване весняне випалювання – спалювання минулорічної трави – стало на Закарпатті традицією, впоратися з якою не до снаги не тільки пожежникам (тільки за останній тиждень вони виїжджали на 20 таких підпалів), ні екологам
Кілька останніх тижнів наш край оповитий димовою завісою. Так зване весняне випалювання – спалювання минулорічної трави – стало на Закарпатті традицією, впоратися з якою не до снаги не тільки пожежникам (тільки за останній тиждень вони виїжджали на 20 таких підпалів), ні екологам. В Центрі пропаганди ГУ МНС України вже втомилися роз’яснювати, що "очищення полум’ям” шкодить природі. До того ж часто від неправильно спрямованого вогню вигорає не тільки сухотрав’я, а й сусідські дачі.
Дачники пояснюють свою тягу до вогню аграрною необхідністю, запевнюючи, що у „праведному” вогні згорає коріння бур’яну, а зола, яка утворюється, чудово удобрює грунт.
Екологи ж давно довели, що нічого корисного у весняному випалюванні немає, а земля від цього не стає родючішою. Старий бур’ян дійсно вигорає, але разом з ним вигорає і верхній родючий шар грунту, тому землю однаково доведеться додатково удобрювати. До того ж під час пожеж страждають птахи і комахи. Не витримують таких температур і деякі рослини: природне середовище у районі випалювання стає одноманітним.
Однак, дачники - далеко не завжди найбільш злісні підпалювачі лісових масивів і полів. Так, в Росії великі сільськогосподарські підприємства подекуди використовують метод "випаленої землі" з набагато більшим розмахом. Законом це заборонено, але спіймати за руку підпалювачів рідко коли вдається. Втім, як твердять, представники російського відділення Greenpeace, свій внесок роблять і власники приватних наділів. Тоді весняне випалювання тут переростає у справжню війну, бо кожен прагне випалити свою ділянку раніше за інших, аби вогонь не міг за його відсутності випадково перейти з сусіднього поля та пошкодити його господарські прибудови.
Що ж до українського масштабу – то ми теж не найгірші – варто пригадати пожежу липня 2001 року в Одеській області, де з „легкої” руки через необережне поводження з вогнем вигоріло 145 га полів добірної пшениці. Не дарма медіа-простір про цей випадок озвався публікаціями на зразок „Таких пожеж поля не знали”.
Традиційно із дачниками у випалюванні сухостою „змагаються” відпочиваючі. В даному випадку, спрацьовує споконвічна слов’янська безтурботність, на яку накладається „совково-радянський” принцип „не моє – не шкода”, а відтак маємо не до кінця погашені багаття, звідки беруть початок пожежі в лісових масивах та гектари випалених полів.
В особливо посушливі літні місяці до лісових пожеж та пожеж на полях здатні призводити навіть недопалки. Навіть попри те, що багатьом з нас, подібне видається не вельми правдоподібним. Тим не менше твердження неодноразово доведене і підкріплене чималими матеріальними збитками.
Українське законодавство передбачає, що випалювання стерні, луків, пасовищ, ділянок із степовою, водно-болотною та іншою природною рослинністю; рослинності або її залишків та опалого листя у смугах відводу автомобільних доріг і залізниць, у парках, інших зелених насадженнях та газонів у населених пунктах коштуватиме порушнику щонайменше 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Однак, кількість відповідачів за статтею 77-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення навряд чи дуже велика, інакше б традиційне „весняне прибирання” перетворилося б на суцільний золоту зливу для бюджету...
ЦП ГУ МНС України в Закарпатській області (при підготовці використано матеріали видання Наука.ru)
