Софія Алмаші з села Макарьово — одна з небагатьох, хто продовжує цю традицію. Жінка розповідає, цього мистецтва навчилася у своєї мами. Mukachevo.net побувало в гостях у закарпатки та отримало від неї справжній майстер-клас.
В дитинстві дивилася, як матуся виводить візерунки на темному тлі і так захопилася, що це стало її хобі на все життя.
«Я дуже люблю малювати, так і моя мама любила. Вона писала писаночки — в неї завжди такі гарні були» - згадує жінка.
Дивіться відео Mukachevo.net👇
Мама навчила пані Софію не лише створювати шкрябанки, а й «читати» їх — розуміти, що означає кожна лінія, квітка чи символ. З’ясувалось, що малюнки мали глибоке сакральне значення, а кольори - ритуальний зміст. Писанки були своєрідними великодніми листівками, якими висловлювали любов, побажання здоров’я, або навіть повідомлення про почуття.
“Якщо дівчині сподобався хлопець, вона йому дарувала писанку з квіточкою. Але писанка мала бути не коричневого кольору, а червона. Тоді вона означала, що дівчина хоче зізнатися хлопцю в своїх почуттях. Були такі хлопці, що не хотіли, щоб та дівчина дарувала, бо кохали іншу. Тоді притискали сильно до себе, щоб писанка повністю розбилася” - розповідає пані Софія.
З часом Софія почала самостійно вивчати писанкарство — шукала книги, досліджувала символіку, щоби глибше зрозуміти витоки цього давнього мистецтва й зберегти його для нащадків. Вона з сумом зізнається: нині ця традиція майже зникла. Люди часто обмежуються наклейками чи освячують шоколадні яйця. А ще століття тому писанка була невід’ємною частиною великоднього ритуалу - кожен візерунок, колір і штрих мали свій зміст і силу.
«Писанка — то як оповідання про життя. Якщо малювати ось таку квіточку, тоді це означало, що я хочу, щоб хтось мав здоров'я, був гарний. Заштрихована — значить, поле зоране, крапочки — вже засіяне, квіточка — буде урожай. Трикутник символізував батька, матір й дитину. Якщо ділили на чотири частини — то чотири сторони світу. А сорок клинців — то про сорок днів Ісуса в пустелі. Навіть пташки, ластівки чи лікарські рослини малювали не просто так — усе мало зміст» - ділиться майстриня.
Перш ніж почати шкрябанку, потрібно приготувати цибулевий відвар, каже жінка. Він повинен настоятися до ранку, щоб колір був насичений. Перед тим, як яйце фарбувати, його обов’язково потрібно добре знежирити — тоді фарба краще візьметься, каже майстриня. Вона протирає яйця оцтом. І вже після цього кладе у лушпиння цибулі.
«Зазвичай, писаночки варилися в чистий четвер. Починали собі варити цибулиння, щоб воно гарно настоялося. А в п'ятницю приходили з церкви, після Плащаниці і сідали до роботи. Оскільки важку роботу не робили, то писали писаночки» - розповідає жінка.
Зараз на одну шкрябанку пані Софія витрачає не більше години. Каже, допомагає досвід і зручні інструменти — канцелярський ніж або навіть фреза. А от колись цей процес забирав значно більше часу, адже малювали звичайними кухонними ножами або голкою, що вимагало неабиякої точності та терпіння. До того ж, у великій родині писанок потрібно було багато — для дітей, хрещеників, сусідів і гостей.
Я ходила із мамою в церкву на Великдень і чекала лиш від маточки (хресної мами) писаночку. Кожна маточка на другий день Великодня приходила до церкви і в носовичку приносила багато писанок, бо похресників було багато, не один-двоє, як зараз. І діти, знаєте, як чекали ту писаночку?!» - згадує пані Софія.
інка розповідає, що традиції почали зникати, коли в радянські часи забороняли ходити до церкви, а писанки малювали вночі, таємно. Втім, вона сподівається, що все ще можна зберегти.
“Потрібно, щоб наша культурна спадщина не зникала в наших дітей, щоб вони любили цю роботу. Я думаю, що наша традиція збережеться” – підсумовує майстриня.
Пані Софія й досі перед Великоднем створює десятки писанок, а ще — ділиться знаннями з іншими. Вона безкоштовно навчає місцевих діток, проводить майстер-класи та вірить, що саме так ця справа житиме й надалі - через руки, серце й пам’ять наступних поколінь.
