Чи буде колись подібне на Закарпатті?
Що ми знаємо про «Буковель»? Насамперед те, про що наполегливо говорить реклама: гірськолижний курорт № 1 в Україні, котрий пропонує любителям активного відпочинку 50 кілометрів трас різної складності й 14 крісельних витягів, що дозволяють обійтися без особливо довгих стоянь у чергах, таких природних для закарпатських курортів в останні роки. Подруге, знаємо те, про що розповідають знайомі, які на «Буковелі» побували: так, кататися там справді дуже приємно, але дорого! Дуже дорого, фантастично дорого, дорожче, ніж у Чехословаччині, Польщі, а то і в Альпах!
І це головний стереотип «Буковеля», який відлякує багатьох, зокрема, до недавнього часу, й автора. На перший погляд, тамтешні ціни справді спантеличують: один підйом коштує за 20 гривень, напої й харчі подекуди дорожчі, аніж у Києві, про вартість проживання в готелях комплексу ліпше не говорити. Тут при бажанні справді можна залишити дуже багато грошей. А можна й не залишати. Якщо тутешні готелі не по кишені, завжди можна знайти житло в довколишніх селах за цілком прийнятну ціну.
От і я, скориставшись дуже вигідною пропозицією від курорту, який запропонував абонементи, що коштували 3,38 грн за підйом у так званий «низький сезон» (починається з 10 березня), та приглушивши патріотичні почуття, які наполегливо переконували «купляти закарпатське», вирішив на власні очі подивитися, що ж то за диво таке – «Буковель».
Перше враження – сумно. Сумно, що на Прикарпатті спромоглися зробити таке, чого у нас немає й близько і хтозна, чи колись буде. У людини, яка «виросла» на закарпатських схилах із їхніми «родзинками» у вигляді горбів, пеньків чи каміння й не розбещена закордонними курортами, після відвідин «Буковелю» може скластися враження, що вона потрапила в гірськолижний рай. Нема потреби описувати всі принади тамтешніх схилів – однаково забракне слів. Скажу лише, що пропонують справді кататися на лижах чи сновбордах. Мережа підйомників розроблена таким чином, що можна під’їхати до будьякого з 14. А вони, між іншим, розміщені на трьох горах. Дбайливо вкатані ретраками схили дозволяють гасати собі на втіху, не боячись перечепитися через якусь гілку.
Звичайно, є чимало вибагливих туристів, котрі крутять носом: бачили й кращий сервіс. Ніхто не сперечається, проте бачили не в Україні. До того ж власники «Буковеля» не зупинилися на досягнутому. Нині там триває будівництво двох автомобільних парковань (4 та 6рівневих), розчищають нові схили для катання, невдовзі планують розпочати зведення житла економкласу тощо.
Чи буде таке колись на Закарпатті? Дуже хочеться вірити. Принаймні проект гірськолижного курорту на полонині Руна в Перечинському районі ніхто не скасовував. Однак, на мою думку, слід поспішати, щоб не відстати від «Буковеля» безнадійно й не втратити туристів, котрі поки що люблять саме наші (закарпатські) Карпати. Ведення бізнесу за принципом «і так від нас нікуди не дінуться» може залишитися в минулому, і тоді гарний перифраз краю «маленька Швейцарія» сприйматимуть суто як іронію...
Юрій Лівак
