В архітектурно потворному районі Ужгорода Боздош (від 9-поверхівок інколи аж нудить!) живу з 1985 року. Тоді неподалік мого будинку спорудили чи то примітивний басейнчик просто неба, чи то фонтанчик, який ніколи не функціонував, а чверть століття стояв занедбаним. Звісно, люди перетворили місце на смітник. Видовище було сумне, гнітюче.
І ось торік улітку працівники ЖЕКу № 7 почистили, впорядкували ту невеличку територію й встановили скульптуру – напівоголену дівчину на дельфіні, з рук якої фонтанило. Без сумніву, з мистецького погляду – це кіч, натуральна лажа, але, погодьтеся, ліпше, ніж нич. Зрештою, і сам факт несподіваної з’яви такої екзотичної пари приємно здивував боздосців. Перші три дні навколо «стриптизної» скульптури збирався натовп. Молоді матері зі своїми чадами сиділи там із ранку до вечора. Малеча собі бавилася у воді, бризкалася (на зиму фонтан, ясна річ, вимикали). Загалом жеківці зробили добру справу. Утім, зізнаюся, я відразу був готовий побитися об заклад, що скульптура простоїть два-три місяці і знайдеться якийсь юний алкаш або просто ідіот, котрий уночі щось зіпсує або знесе дівчині голову. На щастя, мій прогноз досі не справдився (хоч іще не вечір). Утім перший крок зроблено. Десь місяців зо два тому дівицю «вдягли», намалювавши червоною фарбою бюстгальтер, підвели їй губи, нарум’янили щоки, нафарбували нігті на ногах, одне слово, припарадили, насправді ж – приплюндрували. «Якісь козли не могли спокійно дивитися на неї», – байдуже зауважив я своєму приятелю. «Може, й дотепно, хоча навіщо страждати (перепрошую. – М. М.) хернею?! Тим паче завтра-післязавтра це підштовхне якогось недоумка до вандалізму», – слушно відреагував той.
До чого веду? Тиждень тому йдемо зі знайомим так званою алеєю й ляси точимо. Мимоволі звернули увагу й на скульптуру. «Це мої хлопці привдягли дівку вночі. Н-но, чому має пливти голою?!» – стишивши голос, гордо зізнався мені – увага! – відомий ужгородський інтелігент (не те що не наважуюся назвати його прізвище, зрештою, можна б дати ініціали, просто з різних причин вважаю це недоцільним). Глибоко здивувавшись у собі, я ледве стримався, аби не образити знайомого. А шкода! Е, ніколи не пізно це зробити, тобто знову ж таки ще не вечір. Щоправда, суть в іншому. Хуліганство, вандалізм нині ледь не на кожному кроці: під’їзди розмальовані, обписані, пам’ятники – також, лавиці поламані, одне слово, неприкаяна молодь усюди залишає по собі злий слід. Коли це на совісті алкашів, наркоманів, безпритульних смолошів, то дивуватися нічого. Натомість як, здавалося б, інтелігентні батьки потурають бешкетництву своїх дітей, то стає прикро, дуже прикро. Та хай там як, а треба пробачити, навіть поспівчувати хлопцям, у котрих наразі перехідний вік, рівень тестостеронів зашкалює, тому всі фантазії пов’язані лише з цицьками...
