У теплиці Михайла Кортини із Дравців росте 8 тисяч кактусів, 170 видів, до того ж чоловік має унікальну колекцію мінералів

        Живе цей неординарний 49-річний чоловік у Дравцях біля Ужгорода. Сусіди часто-густо називають його поміж себе Кактусом. Кілька місяців тому мені пощастило бути в теплиці Михайла Кортини, коли цвіло водночас із 20 рослин. Це справді дивовижна краса! Різноманітні розміри, форми і приголомшливі відтінки їхніх квітів буквально перехоплювали подих. Тоді «батько»  колючих створінь не мав ні бажання, ні часу колотися, тобто розповідати про своє захоплення. Нарешті, мені вдалося викроїти в дядька Кактуса годину й для мене...

       Тропічні кактуси цвітуть уночі

– Михайле Михайловичу, як виникло таке цікаве хобі?

– Мені завжди подобалися квіти, причім усі: кожна ж по-своєму оригінальна, гарна. А перші кактуси я купив у магазині, здається, 2000 року – десь через рік після остаточного повернення з Магадана. Звичайно, тоді я й гадки не мав, що це захоплення набуде такого широкого розмаху  й тривалості. Уявляв, що матиму близько 50 кактусів – і того мені доста буде. Далі ж виявилося, що  знайомий мого знайомого має велику галерею цих рослин. Захотілося її побачити, поспілкуватися з господарем. І я був приємно вражений. Окрім того, довідався від Віктора Варфоломеєва, що в крамницях продають зніжені, вихолені кактуси, вирощені на чистому торфі й добривах, натомість справжні люблять піщану землю й виглядають набагато розкішніше, адже не випещені.

       Згодом у Москві придбав цікаву книгу про ці рослини, аби не почуватися чайником, дилетантом. Авторка дослідження наполягала на обов’язковому знанні латинської номенклатури. Я спочатку не планував собі зайвим забивати голову, але ж відомо: чим більше про щось знаєш, тим більше хочеться знати. А заглибившись, і сам переконався зокрема, що українські й російські назви однакових кактусів інколи суттєво відрізняються. Тому й довелося вивчати ла­тинські, аби не було плутанини. Одне слово, помалу-помалу пішло-поїхало. Закортіло мати й такий, і сякий вид, і антакий. Посіяв їх у так званих акваріумах, склав у бокси. Тоді, доглядаючи, читав, розпитував, що треба для їхнього успішного росту.    

        Через певний час і підвіконня вже не помагали – постало питання місця. Допоміг його вирішити відомий крайовий садівник і квітникар Микола Гусинка, котрий зводив собі теплицю, а заодно й мені роздобув каркас. У наших умовах теплиця для кактусів – це найліпший варіант обмеження доступу всіляких шкідників, хвороб, грибкових захворювань.

– Насіння кактусів…

– Жодних проблем! Можна дістати, яке хочеш і звідки хочеш – з Англії, Ні­меччини, Америки, Південноафриканської Республіки, Австралії. Треба лише бажання й трохи грошей. Приміром, у Сумах, Харко­ві, Вінниці є сильні осередки кактусистів, в Одесі є ентузіастка, котра за абсолютно нормальну ціну надішле будь-кому будь-яке насіння і в будь-якому пакеті. Із Німеччини отримую рідкісні види від Наталії Іванюк – колишньої закарпатки.

Завдяки широкому асортименту цві­туть у мене ці рослини майже цілий рік. Затишшя лише взимку. Починають вказувати квіт у березні, квітні – коли як. Чимало їх милує око й кілька разів на рік, цвітуть такими, мовити б, хвилями до пізньої осені. Пік цвітіння – травень і червень. Особливо радію  тропічним кактусам, які цвітуть лише вночі і, як правило, тільки кілька годин, але велично, ґраційно, розкішно.

 

Нісенітниця – що ці рослини рятують від комп’ютерного випромінювання

– Це, дозвольте зазирнути в кишеню, пристойний бізнес?

– Дуже й дуже скромний. Гарантую, що з продажу кактусів жити неможливо. Мінімальна ціна одного – 15 гривень, максимальна – 50. А попиту ж вони не мають. Беруть здебільшого для ком­п’ютера, для себе, інколи – на день народження. Однозначно, що від виро­щування кактусів я маю насамперед душевну насолоду, прибутки ж символічні. Приміром, торік заробив 400 доларів, цьогоріч буде максимум 500. А далі ці гроші йдуть  на купівлю добрив, піску, горщиків, дров, на збереження базової колекції.    

      Узимку ж у теплиці потрібно підтримувати сталий температурний режим – від 0 до +5–10 о С. Окремі види на своїх іс­торичних батьківщинах, приміром, витримують і 20-градусний мороз, мої ж колись не гинули і при мінус 8 – на більше я не ризикував.

– Скільки ж у вас видів кактусів і скільки рослин загалом?

– Дивіться, у блокноті латиною записані всі види, але досі я їх, слово честі, не рахував. Мені й самому буде цікаво, аби цифра каталога не була висмоктана з пальця. ( І Михайло Кортина при мені  хвилин за сім нарахував у блокноті  плюс-мінус 170 видів. – М.М.) А якщо загалом, то десь до 8 тисяч. Можна б і більше мати, але й так уже всі стелажі у два поверхи вщент закладені. До речі, у мене всі кактуси – молоді, від 1 до 8 років, хіба що три-чотири, які подарували, – по 20–30. Кактуси – рослини невибагливі, тому, доглядаючи за ними, на зуби не падаю. Щоправда, часом роботи вистачає, здебільшого морока при пікіруванні або на початкових стадіях створення потрібних умов.

– Це правда, що кактуси захищають від комп’ютерного  випромінювання?

– Цілковита нісенітниця. Мені смішно чути, коли хтось твердить – ось, мовляв, кактус біля комп’ютера в’яне чи  цілком зів’яв, оскільки поглинув випромінювання. Зазвичай кактус гине через нестачу світла (не всі – є й такі, що люблять тінь), свіжого повітря, ранньої роси. Кактус ставлять біля комп’ютера, як правило, у темному закутку, де  він ще й припадає пилюкою, не маючи, чим дихати. Така ж легенда гуляє і про всілякі мінерали (камені), які нібито лікують усілякі хвороби. Брехня! Я все життя колекціоную, обробляю камені, знайомий зі справжніми професіоналами, які також цим займаються, – ніхто не вірить у лікувальні властивості мінералів. Це марні сподівання! Просто люди люблять плекати різного роду надії, ілюзії – їм так легше жити.

– Мені казали й про мінеральну  грань вашого хобі.

– Загалом у мене близько 300 ви­дів мінералів, які я зібрав із усіх усюд – Росії,  Казахстану, Узбекистану, Киргизії, різних регіонів Закарпаття, України. Окремі види – з Африки, Бразилії, Америки, Австралії – купив у колекціонерів. Потяг до каменів у мені  з дитинства. Відслужив. Радянська романтика штовхнула поїхати в Магаданську область, на Колиму, Чукотку. Там я й зацікавився мінералами, став колекціонувати, привозити їх додому. У Магадані пропрацював у геолого-розвідувальній експедиції 18 років – з 1981-го до 1999-го. Повер­нув­шись до Ужгорода, сушив голову, за що б узятися. І вирішив: за те, що лежить до душі – ювелірною справою. Поступово знайшлися й цінителі моїх виробів. Але через конкуренцію, створену заводами, наразі заробляю  слабо, хоча до  роботи ставлюся серйозно, тримаючи високу планку. Левова ж частка каменів у магазинах дуже низької якості, тож і ціна удвічі-втричі менша. Та й люди поверхово розуміються на мінералах. Мовляв, блищить? Блищить! Що ще треба?! Тому й пристойних замовлень не маю, і ціну підняти не можу – відіб’ю від себе клієнтів...

– Назвіть кілька видів своїх колекційних мінералів.

– О, та їх безліч! (задумався. – Авт.). Приміром, антимоніт, аурипігмент, галеніт, марказит, пірит, реальгар, сфалерит,  флюорит, гематит, ільменит, куприт, рутил, шпинель, хризоберил, діоптаз, яшма, агат, малахіт, рубін, крокоїт, апатит, гетит. Останній, до слова, названий на честь німецького поета Гете. До речі, чимало назв мінералів мають синоніми. Досить?

– Так! І дякую.