А от у Берегові й Ужгороді зелених зон дуже мало
За останні три роки Державне управління охорони навколишнього природного середовища (далі – ОНПС) втричі скоротило видачу погоджень на вирубування дерев та інших зелених насаджень. Екологи пояснюють: для того, щоб посаджене сьогодні деревце почало сповна «працювати», потрібно щонайменше 20 років. Відповідно, треба йти й іншим шляхом – оберігати від огульного вирубування ті зелені зони, які маємо. Про те, чи вистачає легенів нашим містам, ми поговорили з начальником відділу Держуправління ОНПС Анатолієм Поляновським.
– Анатолію Олександровичу, скажіть, будь ласка, чи відомо, скільки нині маємо зелених насаджень? І де саме?
– Уже найближчим часом, сподіваюся, буде повна ясність у цьому питанні. Справа в тому, що Кабмін доручив Мінжитлокомунгоспу України підготувати до Нового року регіональні програми збереження і розвитку зелених насаджень. Це благородна справа, яку потрібно робити. А що маємо сьогодні? За даними Мінжитлокомунгоспу, елементарного обстеження, інвентаризації зелених зон за останні 20 років в Україні не проводилося. Це стосується і нашої області.
Певні потуги спостерігалися наприкінці 90-их, але тоді повінь завадила цій роботі. В Ужгороді, наприклад, інвентаризацію не завершили, бо не вистачило грошей. Зі слів комунальників, для цього потрібні значні кошти. Тепер райдержадміністрації та міськвиконкоми розроблять відповідні програми збереження зелених зон і в районних та міських бюджетах з 2011 року мають закласти кошти на їх реалізацію.
– Якою інформацією управління оперує сьогодні?
– Я провів аналіз наявних статистичних даних, зокрема по містах обласного підпорядкування. Вийшла доволі цікава картина. Статистика показала певні тенденції і несподіванки. Наприклад, за останні 3 роки наше управління суттєво зменшило надання погоджень на вирубку зелених насаджень загального користування. Мова йде про поодинокі дерева або групи дерев, які або втратили свою стійкість через біологічний вік, або відводяться у зоні забудови. Загалом за два роки кількість погоджень зменшилася приблизно на 35-40 відсотків.
Проте, зауважу, це не означає, що їх узагалі не рубають. Бо влада сільських населених пунктів, як правило, не звертається до нас за погодженнями. Хоча зобов’язана. У містах обласного підпорядкування – Мукачеві, Хусті, Ужгороді, Чопі – ця система роботи вже відлагоджена. А в селах землі комунальної власності практично не захищені від таких рубок.
– Наскільки мені відомо, є певні розрахунки необхідної площі зелених зон на одного мешканця. На Закарпатті ця норма виконується?
– Державні будівельні норми передбачають 6 квадратних метрів зелених насаджень на одну людину. В усіх наших містах обласного значення, крім Берегова, ця норма дотримується. У Берегові ж, як не дивно, на одного мешканця припадає всього 2,6 квадратного метра зелених насаджень. Скажу відверто: для нас це несподіванка. Тож будемо ретельніше займатися цим питанням і з земельниками (бо, можливо, є статистична помилка), і з комунальниками.
Щодо інших райцентрів, то в Хусті, наприклад, показник пристойний – 19,4 квадратного метра на людину, у Мукачеві – взагалі аж 36 метрів, а в Ужгороді – лише 7,4 кв. м. Щодо інших райцентрів – Перечина, Міжгір’я, Тячева тощо – не можу зараз нічого сказати, бо там необхідна статистика взагалі відсутня. Хоча загальнообласний показник, який ми подаємо у паспорті регіону – 6,42 кв. м на одного закарпатця.
– Як ви вважаєте, чи актуальні сьогодні ДБНівські норми, чи достатньо 6 квадратних метрів зелених насаджень на одну людину?
– У нинішній урбанізований час недостатньо. Вважаю, що оптимально було б, якби на одного мешканця припадало близько 20 квадратних метрів. Ми будемо старатися так експертувати регіональні програми збереження зелених насаджень, щоб у кожному населеному пункті цей показник був на загальновстановленому рівні і поступово наближався до 20 квадратних метрів.
– Як зелені насадження захищені від винищення українським законодавством?
– Загалом – порядком, передбаченим Законом України «Про благоустрій населених пунктів» та постановою Кабміну «Про затвердження Порядку видалення дерев, кущів, газонів у населених пунктах». Нині, за статистикою, в області є 800 гектарів зелених насаджень загального користування для населення. Сюди ж входять і території природно-заповідного фонду, які розміщені в населених пунктах – парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, рокарії, альпінарії тощо. Вони займають 34 % від загальної площі зелених насаджень. Доволі ємний показник, і це дуже добре, бо парки-пам’ятки садового-паркового мистецтва, на відміну від зелених насаджень загального користування, мають вищий статус захисту.
– Якщо говорити, наприклад, про Ужгород, то в останні роки міська влада не надто зважала на закони і погодження вашого управління. Рубали там, де хотіли...
– В Ужгороді справді ситуація складна. Типовим прикладом зменшення зелених зон є, наприклад, територія площі Богдана Хмельницького. Одним розчерком пера в обласному центрі знищено майже гектар зеленої зони. Крім того, бачимо, як у трухляві пні перетворилися зрізані тополі на проспекті Свободи. Є багато запитань і щодо інших ділянок міста.
Однак, управлінню вдалося, наприклад, зберегти від вирубки понад 100 дерев у Хусті. Два роки поспіль нас атакували Хустська міськрада і виконком за отриманням погодження на вирубку понад сотні дерев у межах Замкової гори. Однак ми на це не пішли, бо не було обґрунтовано доцільність вирубки і нам не представили проект реконструкції території.
– А яка, цікаво, ситуація з відомим парком Лаудона в Ужгороді...
– Свого часу Ужгородський міськвиконком звернувся до нас за погодженням на зменшення площі, але ми запропонували створити комісію і вивчити це питання дуже детально. Трактування використання парку Лаудона на території дитячої лікарні було абсолютно невірним. Під приводом того, що це, начебто, «заповідна» територія, туди не пускали відпочивати дітей. А це ж просто парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва для загального використання і відпочинку. І якщо казати відверто – гріх від Бога загородити її від дітей.
– Як в ідеалі можна оберігати зелені насадження від винищення? Покроково – що треба зробити?
– Насамперед – через генеральні плани розвитку міст, де буде чітко передбачено зелені зони. Крім того, слід провести повуличну інвентаризацію, щоб розуміти, що у нас є, а чого немає і в якому напрямку слід працювати. По-третє, треба жорстко контролювати доцільність вирубування кожного дерева чи куща. А по-четверте, слід укласти реєстр унікальних вікових дерев, яким потрібно надати підвищений статус охоронності.
– А можна про останнє детальніше?
– Саме зараз ми формуємо програму збереження вікових дерев, які представляють собою велику історичну, культурну і естетичну цінність. Ця робота ще не завершена, але наразі маємо на території області вже 15 дерев, які можна зарахувати до вікових. Відповідно, готуємо проект рішення обласної ради і сподіваємося, що в грудні депутати затвердять цей перелік. Наприклад, до списку включені ужгородські платан Другетів із парку «Підзамок» і ясен Масарика, два знамениті дуби в селі Стужиця – Дідо-дуб і Дуб-чемпіон, унікальні липи, що ростуть на Іршавщині. Коли остаточно узгодимо цей список, реєстр буде виданий в ілюстрованому вигляді для загального користування, щоб ми могли якомога яскравіше презентувати наші унікальні дерева.
