Здавна широкою популярністю серед жителів навколишніх сіл користувався духовий оркестр села Червеньово.
Його історія своїм корінням сягає в глибоку давнину.
Ще в ті часи, коли Закарпаття було під владою Австро-Угорщини, далекого 1924 року два брати Василь та Петро Решетарі заснували духовий оркестр, який іменувався коротким словом „банда”. Колектив брав активну участь у важливих подіях села, у всіх святах і обрядах. Потім у творчості сільських музик була тривала перерва…
Лише 26 жовтня 1944 року зустрічали воїнів-визволителів Мукачева піснею „Катюша”. Про цей оркестр поет Ілля Вілегжанін написав вірш , а в 1974 році на кіностудії ім. О.Довженка було знято документальний фільм „Кантата о Червоном оркестре”.
Пройшли роки. Виросло нове покоління червенівців. Та народні традиції не можуть залишитися занедбаними, вони відроджуються. За ініціативи директора Червенівської школи Свиди Владислава Михайловича, історика за фахом, людини, залюбленої в свою справу, було продовжено життєпис духового оркестру – організовано оркестр третього покоління, в якому беруть участь учні нашої школи.
Пригадується вересень 2002 року. В одному з класних приміщень школи зібралися шанувальники музики – учні, які мріяли стати учасниками шкільного оркестру. Кожна труба, альт, тенор, кларнет переходили з рук у руки, до їхнього звуку прислухалися ще поки не дуже чутливі до музики вуха. Мрією менших школярів було хоч би раз вдарити в бубон чи тарілки. Живим вогником горіли очі в дітлахів, затамувавши подих слухали вони вчителів музики Ракошинської школи мистецтв Мельничок Петра Федоровича, Вірзбицького Олександра Гейзовича та Ваш Роберта Олександровича. Не зразу все виходило. Бували перші труднощі і невдачі, але ніхто не здавався, грали всі. Спочатку безладно і нерішуче, кострубато, глухо, але бадьоро і завзято. Школа щодня сповнювалася музикою. Пройшло небагато часу і по-новому зазвучав оркестр: з молодою силою, радісно, енергійно, злагоджено. Духовий оркестр став окрасою не лише школи чи села, а й усіх навколишніх сіл. У Червеньові без нього не обходиться жодне свято – чи то мітинг у центрі села біля пам’ятника загиблим воїнам-односельчанам, чи навіть весілля.
Кожного разу, ніби вперше в житті, хлопчики-оркестранти у святкових костюмах обережно беруть до рук інструменти і урочисто сяють блискучими очима до своїх наставників, які заспокоюють їх поглядом. Хвилюється і директор школи, адже оркестр – його улюблене дітище. Та ось вулиці села сповнилися музикою, здригнулися від величної безсмертної мелодії. Оркестр сколихнув усе село – на вулицю вийшли всі – від мала до велика. Здається, що не залишилося жодної байдужої людини – всі радіють за цих юних музикантів і зі сльозами на очах згадують оркестрантів минулих років…
Співає душа, силою повняться груди, слухаючи духовий оркестр Червенівської школи, який з надією і впевненістю крокує у майбутнє вулицями рідного села.
