Не встиг здійснити свою мрію – розміняти «шістдесятку» Богдан Антал Яношович

21 квітня 2011 року на 73 році життя померла відома в Мука¬чеві й далеко за його межами справжня людина-господарник, і як говорили ще недавно «червоний директор» – Антал Яношович Богдан.

При чому ж тут «60» – запитають люди? А все просто – покійний мріяв справити на робочому місці 60-річний ювілей трудового стажу. Лише 58 років відвів йому Господь бог. В народі говорять, що бог забирає в рай раніше хороших людей – погані чомусь не потрібні. Цьому є підтвердження те, що день смерті був «чистим четвергом» напередодні Пасхи Воскресіння Господнього.

Життя хороших і добрих людей зазвичай є важким, адже намагаються вони служити людям і суспільству. От і життя Антала Яношовича було непростим.

Закінчивши на «відмінно» Ключарківську се¬мирічку чотирнадцятирічним пішов працювати слюсарем на Мукачівський міськпромкомбінат. Антал Яношович, як казали про нього робітники, був «шиковний» змалку, не минув і рік і він уже був токарем 5 розряду, а це є високе робітниче звання в усі часи, не говорячи вже про теперішній час, коли середня спеціальна освіта занедбана (всі намагаються отримати вищу освіту і стати начальниками, керівниками, депутатами, а працювати на заводах немає кому). Саме ця робітнича професія дала йому змогу своїми руками виточити цифри на циферблат годинника башти Мукачівської ратуші (який до тепер прикрашає місто і є його візитною карткою). Водночас А.Я. Богдан учився у вечірній школі. У їх великій родині всі мусіли не тільки працювати, але і в міру можливостей вчитися. Так наказував своїм трьом донькам і п'ятьом синам батько – простий шляховий робітник. Тож і не дивно, що Антал за порадою батька і старшого брата пішов учитися на механіка до Львівського лісотехнічного інституту, отримавши, до речі, направлення на навчання, як передовий робітник.

Передовим став і як студент. Працюючи на півставки лаборантом, виготовляв дослідні взірці механізмів для оптимізації механічних процесів. Більше того, на Всеукраїнському конкурсі кращих студентських робіт став призером, так само як і у Всесоюзному конкурсі. Почесні відзнаки зберігає і досі, бо вони для нього не тільки гарно оздоблені картонки, але й віхи його життя. Не зайве буде нагадати, що за мірками 60-х років конкурсні премії в 80 і 90 рублів були для студента великим скарбом. А найбільшим скарбом були набуті знання і досвід конструювання. Досить сказати, що сконструйована ним автоматична лінія з його дипломного проекту дозволяла підвищити продуктивність праці в одинадцять разів (на теперішній час це рівень кандидатських дисертацій – стверджував Антал Яношович).

За 4 роки роботи на заводі комплектних лабораторій (ЗКЛ), який перетворився з міськпром комбінату, А.Я. Богдан виріс з інженера-конструктора до головного інженера (йому тоді було 30 років), а згодом директора підприємства (а призначали тоді на посаду директора Міністерство СРСР  не за такими «критеріями» як тепер), можна сміливо сказати, що стояв у витоків ЗКЛ. Коли прийшов сюди працювати, у штаті було 500 робітників та інженерно-технічних працівників, а на рубежі 90-х років – до 2000. Завод був єдиним у Радянському Союзі, що випускав комплектні лабораторії, відправляв свою продукцію в усі 16 радянських республік та експортував її в десятки країн світу. З підприємством тісно співпрацювали Ленінградський інститут прикладної хімії, що розробляв надсекретну продукцію, Центральний інститут морського флоту. У ті роки жодне судно в СРСР не виходило в море без приладів з мукачівською маркою. Мікропроцесори, які вироблялися на ЗКЛі, виготовляла тільки Японія.

Зростав Антал Яношович і як винахідник та раціоналізатор. Мало хто із закарпатців має три медалі Виставки досягнень народного господарства (ВДНГ) СРСР, удостоєний медалей «Винахідник СРСР», «Відмінник приладобудування СРСР», має грамоту КЕВ – країни економічної взаємодопомоги. Антал Богдан створив на підприємстві спеціальне конструкторське бюро, розробки якого значно випереджали час, і директор був душею цього колективу.

...Якось до Мукачеве приїхав заступник міністра союзного міністерства, директор ЗКЛу вирішив по¬казати гостеві Мукачево. І коли прогулювались вулицями міста, посадовець з подивом зауважив, що з Анталом Яношовичем здоровається багато людей. «Що, вони тебе всі знають?» – «Аякже, адже це не тільки нинішні та колишні робітники заводу, але й члени їх родин».

А поважати директора було за що. Середня зарплата на підприємстві була однією з найвищих в області, робітники щокварталу отримували премії, мали змогу їздити на відпочинок на моря. Протягом кількох років директор не тільки провів повну реконструкцію заводу, оновив технічний парк на 90 відсотків, але й збудував заводський мікрорайон більш як на 500 квартир, оздоровчий дитячий табір у селі Вільховиця, де відпочивали діти робітників заводу, дитячі майданчики і автобусні зупинки в мікрорайоні Підгоряни (вул. Закарпатська) та багато іншого було зроблено саме для людей. Це зараз таке називається меценатство, спонсорство, допомога, а тоді це була норма для соціально відповідального керівника. Не випадково Антала Яношовича мукачівці чотири рази поспіль обирали депутатом міської ради.

Серед крупних мукачівських підприємств, які у 90-і роки минулого сто¬ліття припинили свою роботу, ЗКЛ «помер» останнім. Через розірвані зв'язки з радянськими республіками нікому було збувати специфічну продукцію підприємства, на складах мертвим вантажем лежало продукції на 3 мільйони доларів. Через вузьку спеціалізацію підприємства перепрофілювати його було вкрай складно. І тому, відпрацювавши в одному кабінеті 30 років, Антал Яношович пішов з болю у серці на заслужений відпочинок. Він не хотів продавати завод інвесторам (як це в той час робили більшість директорів в Україні), які однією з умов поставили звільнення працівників, так як виробництво їм не потрібно, а ось земля – це інша справа. Після виходу на так званий заслужений відпочинок з посади директора з пенсією 69 гривень і 95 копійок А.Я. Богдан пішов працювати.

У 1995 році в Мукачеві було створено спочатку філію Технологічного університету «Поділля» (м. Хмельницьк), а у 1997 році самостійний Мукачівський технологі¬чний інститут (МТІ). Тоді директор ЗКЛу Антал Яношович доклав великих зусиль для облаштування інститутських кафедр необхідною технікою і апаратурою, загалом на кількасот тисяч умовних одиниць. Тож, коли його запросили очолити технічний відділ МТІ, із задоволенням погодився. І сьогодні з гордістю відзначає, що у облаштуванні кожного кабінету Мукачівського державного університету є добра частка і його роботи.

Провести в останній путь Антала Яношовича Богдана прийшла велика кількість людей, хоча розповсюдитися звістки про його смерть не було часу, так як він помер у четвер вечором, а поховали його у Великодню п’ятницю в обід.

Проживши із дружиною 45 років і виховавши двох дітей і чотирьох онуків Антал Яношович був для них завжди достойним прикладом доброти, справедливості та чуйності.

Враховуючи соціальна відповідальність перед містом, окремими людьми і територіальною громадою А.Я. Богдану було запропоновано подати документи на отримання звання «Почесного громадянина міста Мукачево». І навіть знаючи про великий конкурс поданих подібних заяв на це звання він не «піарив» себе, не витоптував стежку до Мукачівського міського виконкому, не знаходив «блат», щоб стати «Почесним громадянином». Він знав одне – що треба бути «почесним і поважним» у серцях людей. І ні медалі, ні грамоти, ні «блат» не замінять ставлення людей до тієї чи іншої особи з роками.

Є надія, що посадовці, які відповідальні за обрання «Почесних громадян міста» приймуть правильне, виважене і аргументоване рішення, щоб і вони потім також лишилися в серцях мукачівської громади чесними і порядними людьми.

Родина і велика кількість мешканців Мукачева вважають Богдана Антала Яношивича достойним звання «Почесний громадянин міста Мукачево» хоч його вже і немає серед нас.

• Богдан Антал Яношович
• ЗКЛ